Рідна школа

Минає час, збігають хвилини,
Летять птахи у теплі краї.
Ми, наче пташенята,
До тебе, рідна, линемо.
І ти зібрала нас
На свому дружньому крилі.
Ми різні всі, та ти нас об'єднала,
На вірний шлях життя усіх благословляла.
Ми дякуємо тобі за доброту і ласку,
А що було не так -
Пробач ти нас, будь ласка.
Рідна школо! Голубка сизокрила,
Наче мати, ти зігріла й дарувала нам знання.
Нехай завжди світле небо
Над тобою буде, мила,
Бо ти - значна частина нашого життя!

* * *

Трава шепоче тихо колискову,
Під шепіт засинає комашня.
Стихає все, лягає спати знову,
Стомившися від спеки, жару дня.

Засвічуються в небі ясні зорі
І мерехтливо сяють над горбком.
Бездонністю чарує синє море,
Обрамлене все золотим піском.

Наспівуючи тихо свою пісню,
Спускаюсь по горбку, йду до води.
Гарячого піску у жмені стисну, -
Як добре в ніч приходити сюди!

Вмочу в безодню темну ноги босі,
Порину знов у мрії, у думки
Про те, що пережити довелося
За молоді і неспокійнії роки.

Мені приємно вночі там сидіти,
Приємно слухать сонну тишину.
Як гарно тут! Ще більше хочу жити!
І від краси цієї не до сну.

Від долі утікала я

Від долі утікала я -
В житті хотіла заховатись,
Але вона була моя -
Тож довелося рахуватись.

Нам довелося з нею вдвох
У парі й плакати, і сміятись,
Її для мене вибрав Бог,
Тож я не буду ображатись.

Я долі дякую своїй,
Що залишилася такою,
Що ще живу в країні мрій,
У парі з сонцем і весною.

Я долі дякую своїй,
Що для війни з жорстоким світом
Вона обраниці своїй
Дала чудесний дар - любити!

Матіола

Вже як спека нарешті спада,
Тихий вечір на землю ступає,
Матіола тоді розквіта,
Ніжним запахом всіх привертає.

До нестями закохані вдвох
Танцювали під звук радіоли,
І іскрилися очі твої,
Й пахли коси, як цвіт матіоли.

Ти навіяла спогад мені
Про чарівні ті місячні ночі
І про юності сонячні дні,
І про очі, коханої очі.

Невловимо роки пронеслись,
Тільки літо нагадує знову
Надвечір'я і ніжність твою,
Й матіолу, як свідка любові.

Усе росте з маленького зерна

Дитину вчи, коли вона мала,
Оберігай її змалечку від зла.
Маленьке зілля вирвеш пальцями двома,
Велике ж і руками вирвать сил нема.

На кожнім кроці вказуй вірну путь,
Бо звички змалечку і кріпнуть, і ростуть,
А в них - характер твориться людський,
В одних він добрий, а у інших - злий.

Батьки, служіть за приклад для дітей,
Ховайте всяке зло з-перед очей.
У вихованні не надійтесь на когось,
Це ж ваші діти і при чім тут хтось?

Щодня навчайте лиш добру дітей,
Пасіть, мов стадо, не спускаючи з очей.
Пастух поганий, якщо він дріма
І в полі зору свого стада не трима,

Коли врожай поганий, винен садівник,
Бо сад запущений у нього рік-у-рік.
Отож відповідальність всю на себе ми берім -
Дітей своїх самі виховуймо і вчім.

Ведім завжди їх стежкою добра,
Дитинства час - щаслива це пора.
Дитина, мов зерно, що висіяне в ґрунт.
Дитинство - музика чарівних струн.

Зерно не проросте без сонця, без тепла,
Заглохне музика душі посеред зла.
Отож дитину вчім, поки мала вона,
Бо все росте з маленького зерна.