Вівторок, 22-10-2019, 23:04
Вітаю Вас Гість | RSS

Мистецтво Нововолинська

Меню сайту
Наше опитування
Оцініть мій сайт
Всього відповідей: 5388
Статистика

Онлайн всього: 1
Гостей: 1
Користувачів: 0
Форма входу
Головна » 2010 » Червень » 15 » Ірина Мартинишин: поезія
18:18
Ірина Мартинишин: поезія
Ірина Мартинишин: поезія
 
 
* * *
- Я хочу в небо! - мрія говорила, -
- Там затишно, просторо і високо,
Якби мені хоч щонайменші крила…
Холодний розум пильно краєм ока
Спостерігав за мрією скептично,
Ціну складав майбутнього польоту,
А дикий страх підступно і цинічно
Останні сили спопеляв достоту.
… А десь у закутку душі сиділа,
Липкі снуючи павутиння стрічки,
І ними міцно обплітала крила
Стара і неймовірно сильна звичка…

2009 рік.

 

 
* * *
Мій лагідний друже, мій друже єдиний,
Без зайвих запитань у вихорі днів,
У радісну мить і нестерпну хвилину
Ти завжди мене, як ніхто, розумів.

Мовчав, коли нічого було сказати,
Стогнав від страждання, від щастя співав.
Ми вчилися разом кохати, прощати,
Блукати в гармоніях вічних октав.
І ось все скінчилось. Нестерпно до болю,
Коли не лунає твій радісний спів.
Нещасна без тебе, щаслива з тобою -
Це все передати не вистачить слів.

Тепер ти не мій, я страждаю безмірно.
У снах, у найвдячніших спогадах - ти.
Мій лагідний друже, моє піаніно,
Мене, якщо зможеш, пробач і прости.

2001 рік.

* * *

Усе вже сказано до нас,
Метафорично і банально,
Доречно, мудро і повчально,
Утаємничено й публічно,
З міцною вірою й скептично,
Дотепно і зарозуміло,
Зухвало, грубо і несміло,
Благопристойно і цинічно,
Проникливо і саркастично,
Високомовно і не дуже,
До болю щиро і байдуже,
Улесливо і без прикрас…
Усе вже сказано до нас.

2009 рік.

 
Сон

Під зорями звабливо-мерехтливими,
Де звідусіль казкові звуки линули,
Ми, обійнявши світ руками-крилами,
У місячному сяйві тихо плинули.

Я дихала тобою, мною ти зітхав,
Ми танцювали зоряну рапсодію
На килимі з троянд і соковитих трав,
Що виплекали ту чудну мелодію.

Мене ти розумів без зайвих слів.
Твоя печаль в моїх очах сріблилася,
А я, ввібравши смуток давніх снів,
Сльозою по твоїй щоці скотилася.

Отак пливли, часу не помічаючи,
Рікою мрій божественно величною,
А вечір був багатообіцяючим,
І ніч була казково романтичною.

1999 рік.

* * *

Останній поворот ключа -
І мовчазні, холодні стіни…
Ми знову нарізно, хоча
Нема в тім нашої провини.

Проходять одиноко дні,
Минають безрозрадно ночі.
В далекім небі лиш одні
Заплакані розлуки очі.

А час зітре краси печать
І світлу юну безтурботність.
Останній поворот ключа…
А за дверима знов самотність…

2004 рік.

Моїй мамі

Як вирок, як постріл: "Його вже не стало", -
Рвонули пекучі слова,
А серце тужило, а серце ридало,
І розум не вірив: "Вдова?!"
Вдова! Та ж іще молода і красива…
За діточок серце болить!
Чому так жорстоко і несправедливо?
І як тепер жити, скажіть?

В сльозах засинала, в сльозах прокидалась
Не місяць, не рік і не два.
Хто винен у тому, що доля не склалась,
Хто винен, що й досі вдова?

2003 рік.

Ілюстрації Ірини МАРТИНИШИН.

Переглядів: 625 | Додав: Send | Рейтинг: 5.0/1
Всього коментарів: 0
Додавати коментарі можуть лише зареєстровані користувачі.
[ Реєстрація | Вхід ]
Пошук
Календар
«  Червень 2010  »
ПнВтСрЧтПтСбНд
 123456
78910111213
14151617181920
21222324252627
282930
Архів записів
Друзі сайту

Copyright Tamada © 2010-2019
Безкоштовний хостинг uCoz