П`ятниця, 18-10-2019, 15:17
Вітаю Вас Гість | RSS

Мистецтво Нововолинська

Меню сайту
Наше опитування
Оцініть мій сайт
Всього відповідей: 5388
Статистика

Онлайн всього: 1
Гостей: 1
Користувачів: 0
Форма входу
Головна » 2010 » Червень » 8 » А ще вона любить писати вірші та етюди, фотографувати
14:09
А ще вона любить писати вірші та етюди, фотографувати
А ще вона любить писати вірші та етюди, фотографувати
 
 
 
Волинь моя, моя колисково,
Ти пісні співала барвисті.
Мені берегла і леліяла мову,
Україночку з мене ростила з колиски.
 
 
Вікторія ОЛЕКСЮК.
 
Вікторія Олексюк у ліцеї навчається з восьмого класу. Дівчина має відмінні оцінки, захоплюється вивченням іноземних мов, якими зацікавила її вихователька ще на заняттях у дошкільному навчальному закладі. А ще вона любить писати вірші та етюди, фотографувати.
Марія КОРНИЛЮК.
На знімку: Вікторія ОЛЕКСЮК.
Фото автора.
У круговерті думок
 
НАСТРІЙ ДОЩУ
 
Сині прозорі краплинки, не солоні, а мокрі, холодні й дзвінкі, просто злітали на землю: "Кап, кап", - іще одна; розбіглися кільця по воді, дзвенять шибки. "Ляп, ляп", - дитячі ніжки - і розкинулись довкола бризки. Свіжий запах дощу наповнював простір. Жадібно впивалося дощовою водою коріння дерев, підставляли свої рум'яні боки яблука. А гілки під дивну мелодію заколисували листя. Напевно, і трави стомилися: вони простелилися поміж квітами. Здавалося, що вогняні троянди обпікали ті великі прозорі краплі, й вони навіть не долітали до землі. Усе жило і дихало пахощами дощу. Сірі будинки ніби вливались у небо, таке ж зажурене, проте безкрає, бездонне, неосяжне. А з нього спадали сині прозорі краплинки, не солоні, а мокрі, холодні й дзвінкі, які просто злітали на землю.
 
ВЕЧІРНІ РОМАНСИ

Вечір… Як повільно й нечутно він спускається на плечі, асфальт, будинки і дерева. Сонце вже майже-майже скотилося з неба й обрій поплив оранжево-рожевими плямами, розведеними голубими мазками. Ще хвилинка - і дорога украла небесне світило. Сутінки… А крізь них пробивається мляве світло вуличних сторожів-ліхтарів. Нависнувши купою бетону і металу, сердиті й непорушні, вони поволі ніжними, теплими промінчиками запалюють холодне небо жовтими вогниками-зорями. А ось уже й з'явилась перша. Роззираюсь: ніби й справді одна. Загадую бажання… Тим часом вітерець грайливо розворушує гілля й листя дерев, вони шелестять над головою, ніби наспівуючи колискову. Раптом вечір подув на всі легені - і небо затягнулось хмарами, синіми-синіми, ніби випраними у густій фарбі. Та ні! Дощу не буде: ці сині ватяні згустки - тільки фіраночки для срібного серпа, обережно прикріпленого, щоб до ранку не впав (важкий же!). А щоб не було нудно, місяць розтопить ті маленькі кораблики й окине теплим світлом усе навкруги. Так світитиме, доки вогні міста не згаснуть, а потім визирне крадькома: чи хто, бува, не дивиться. Одягне свій нічний ковпак і примоститься біля Великої Ведмедиці, щоб розбудила вдосвіта. І тільки ніч не ляже спати з останньою людиною, а буде сіяти солодкі сни, щоб на світанку передати права новому дню…
Вікторія ОЛЕКСЮК,
випускниця Нововолинського ліцею-інтернату.
Переглядів: 590 | Додав: Send | Рейтинг: 5.0/1
Всього коментарів: 0
Додавати коментарі можуть лише зареєстровані користувачі.
[ Реєстрація | Вхід ]
Пошук
Календар
«  Червень 2010  »
ПнВтСрЧтПтСбНд
 123456
78910111213
14151617181920
21222324252627
282930
Архів записів
Друзі сайту

Copyright Tamada © 2010-2019
Безкоштовний хостинг uCoz