Середа, 23-10-2019, 09:34
Вітаю Вас Гість | RSS

Мистецтво Нововолинська

Меню сайту
Наше опитування
Оцініть мій сайт
Всього відповідей: 5388
Статистика

Онлайн всього: 1
Гостей: 1
Користувачів: 0
Форма входу
Головна » 2011 » Листопад » 29 » Вольський Олександр, вірші. 29.11.2011 р.
16:15
Вольський Олександр, вірші. 29.11.2011 р.
Олександр Вольський, вірші. 29.11.2011 р.
 
Коли в школу я пішов
 
Коли в школу я пішов,
То якось учився,
Малювати я любив,
Все у вікно дивився.
А найбільше на дорогу
Любив поглядати,
Так кортіло по ній йти,
Не можу сказати!
Подивитися, де небо
Сходиться з землею,
Куди тече Стохід - річка?
І що там за нею?
Що там в лісі і за лісом,
Які там ще села?
Чи там також земля така ж
Радісна, весела?
А вже потім, коли я
Світ цей роздивився...
Усмішка моя прив'яла,
І я зажурився.
По полях, по ланах
Любив я блукати,
Рано, рано навесні
Патрони збирати.
А патронів, льоток тих,
Було їх багато,
І носили ми, хлопчаки,
В склеп їх продавати.
А господарі полів
Нас з них проганяли,
Бо ми, що там не кажіть,
Озиму топтали.
Було, часом так від них
Страху наберемся,
Що у верби лози-верболози,
Мов зайці, несемся.
По болоті, купині
Я навчивсь ходити,
А у ямах, у снарядних,
Карасів ловити.
Тих снарядних ям було
Навколо чимало.
Аж три роки фронт стояв,
Людей там пропало!
Було, йдеш по купині,
Бачиш людські кістки,
Мабуть, то солдат лежить,
Що пропав без вістки?
Поруділі, пожовтілі
Від тої багнюки
Десь там лежить голова,
А тут ноги, руки.
А десь, може, там, далеко
Діти ждали татка...?
Проливала гіркі сльози
Дружина-солдатка.
Або мати виглядала
Єдиного сина,
Так і вмерла, не знаючи,
Де її дитина.
Кістки часто зустрічались
Поміж купиною,
Було, йдеш, зачепиш череп
Босою ногою,
І вдарить жах тебе
Наче сильним током,
Тіло все твоє завмре,
І відходиш боком,
І тікаєш з того місця
Чимдуж, без оглядки...
О, такі - то були люди,
І такі ж нащадки.
На болоті, в осоці
Хтось поставив віху,
А хтось інший настромив
Черепа на втіху,
Як втішався він над ним,
Не можу я знати...
Після зустрічі із ним,
Я не міг вже спати.
О так - то, людські кістки
Лякали дитинство...
Все-таки ота війна -
То велике свинство.
Тож нелегко було жити
На селі людині,
Діставалося усім:
Старому й дитині.
Бо любов до землі -
То наче хвороба,
Не в полоні у її
Ледар та нероба.
Та таких на селі
Щось не пам'ятаю,
Хоч одного я такого
На увазі маю.
Та його давно нема,
Він на світі тому,
А як звати його було,
Не скажу нікому.
Бо то було би нефайно
Мерців ображати,
Щось і добре було в ньому,
Це теж треба знати.
Він зла людям не робив,
Лише тільки собі,
Істину цю треба знать
Й записать на лобі.
На селі, як на селі,
Люди спали мало,
Зате мали мозолі,
Мали хліб і сало.
І їм праця, як на диво,
Завжди була мила,
Тож у праці - зміст життя
І народу сила.
І ту суть життя того
Пізнавав я зранку,
Коли гнав корів пасти
Сонний на світанку.
А пасовиськ в нас було,
Як таких чимало,
Після наділу землі 20 га дісталось.
Не багато в нас корів
Було для надою,
Більше було лиш хвостів...
Для землі, для гною.
Бо без гною в нас земля
Не дуже родила,
Тож були завжди в роботі
Гострозубі вила.
Перші свої мозолі
Від вил пам'ятаю,
А від серпа по сей день
Пам'ять я ще маю.
І жилося на селі
Й добре, і погано,
Приходилось до землі
Уставати рано,
Зустрічали сонця схід
Вмивались росою
І ішов до праці рід
З плугом чи косою.
А зима вже як прийде,
То тоді розрада,
Вечорницями гуде
Вся сільська громада.
Десь там тчуть, десь прядуть,
Десь пісні співають,
Хлопці всякі байки гнуть
І в тріскала грають.
Грали мужики, горілки не пили,
Не було на це грошей
Та іще не вміли.
Та вже потім, як прийшла
Братія зі сходу,
То навчила наших пити
Горілку, як воду.
Але ж радості було!
Як прийшли совети,
Шаленіло все село...
Прапори, газети...
Й серп, і молот - трудівник,
Такий милий, рідний,
Горнувся до нього
Народ вбогий, бідний.
Із сльозами на очах
Бійців цілували,
А вони якось на «те»
Дивно поглядали.
Погляд той багатозначний
Потім зрозуміли...
Небагато пройшло часу -
Село заніміло.
Розмовляти стали тихо,
Бо від того було лихо.
Лихо було не таке,
Як польське, як панське,
А безжалісне, жорстке,
Підступне, радянське.
 
"Другі" совети
 
Як прийшли "другі" совєти,
їх теж зустрічали,
але не так, як тих "перших",
бо вже досвід мали.
Хоч вони були в пагонах
і Богу молились,
і, де треба і не треба,
завзято хрестились.
Люди трохи дивувались,
але ж і раділи,
бо ж всю землю нашу рідну
від німців звільнили.
- Може, - думали вони, -
з Богом стануть інші,
а вони, як Берлін взяли,
то стали ще гірші.
А казали, /не писали/
 - колгоспів не буде!
і вірили у цю байку
довірливі люди.
Довіряти комуністам
ніколи не треба,
бо то діти антихриста,
а не Бога з неба.
Переглядів: 383 | Додав: Send | Рейтинг: 5.0/1
Всього коментарів: 0
Додавати коментарі можуть лише зареєстровані користувачі.
[ Реєстрація | Вхід ]
Пошук
Календар
«  Листопад 2011  »
ПнВтСрЧтПтСбНд
 123456
78910111213
14151617181920
21222324252627
282930
Архів записів
Друзі сайту

Copyright Tamada © 2010-2019
Безкоштовний хостинг uCoz