Олександр Вольський, вірші. 28.02.2012 р.
***
Лежить камінь на дорозі, мохом обростає,
Все чекає на колесо, може, поламає?
А колеса все немає та й може, не буде,
Тільки пальці позбивали і прокляли люди.
1988 р.
Час застою
Вже не реве Дніпро широкий,
Стогнати навіть не сміє,
Не піднімає хвилі високо,
Бо вітер віяти - не віє.
Дніпро! Мов велета широкі груди,
Хвилі тремтять на нім дрібні,
Така жахлива тиша всюди,
І береги такі сумні.
Де-не-де верби над водою
Тяжко зажурені стоять,
Не розмовляють між собою,
Чи то дрімають? Чи то сплять?
Тьмяно виблискує вода:
Несе якусь новітню хіру,
А на горі такий Тарас,
Мов загубивши в людей віру,
Роки йдуть, роки летять
Під скрекіт смерті кулемета,
В ефірі злісно верещать,
Від зброї стогне вся планета.
То наш 20-ий вік такий,
Сталевий, атомний, бетонний,
Що породив страшних катів
І зброю згубну, мегатонну.
1988 р.
До 50-ти річчя Перемоги.
Святкувати тепер будем
Гідно Перемогу,
Пом'янемо всіх загиблих,
Помолимось Богу,
Не забудемо й вождів
Належно згадати,
І про те, що в нас єдина
Батьківщина - мати.
І про те, яку ціну за волю
Платити.
Бо ж великі - превеликі
На шляху могили,
Де пройшлась війна руйнівно,
Мов страшне торнадо,
Принагідне нагадаєм,
І радянську владу,
Що так вміла влаштувати,
Славну Перемогу
І зробити з того всього
Всю країну вбогу.
1995 р.
|