Олександр Вольський, вірші. 24.01.2011 р.
***
Не прилетіли лелеки
З далекого теплого краю,
Дивлюсь я на обрій далекий
І все-таки їх виглядаю.
Дні так проходять за днями,
Ось і вже жито квітує, -
Стогне сич вечорами,
Щось-то недобре віщує.
Може, їх пружні крила
Чорні кулі підбили?
Може, їх вітри шалені
У хвилях морських потопили?
Не прилетіли лелеки
З далекого краю,
Дивлюсь я на обрій далекий
І все-таки їх виглядаю.
1989 р.
Весняний етюд
Найбільше я весну люблю,
Коли ще сніг лежить на полі,
Дерева ще усюди голі,
Та вже готові пробудитись,
У ніжне листя нарядитись.
А я спішу, спішу до Буга,
Щоб ще побачить льодохід,
Води весняної напругу,
Що несе їх в далекий світ.
А вітерець тихенько віє,
Тане останній білий сніг,
І ручаїв веселий біг,
Від них земля промерзла мліє.
2001 р.
***
Земля ширяє у просторі,
Що без початку і кінця,
Над нею світять сонця-зорі
Во ім'я вічного життя.
Чи то вона сама, єдина
В всесвітнім вихорі німім?
Невже вона, мов сиротина,
У загадковім світі цім?
Напевно, ми не одинокі,
Не тільки нам дано життя,
Світ безкінечно є широкий
І невмістимий в поняття.
1979 р.
|