П`ятниця, 18-10-2019, 18:16
Вітаю Вас Гість | RSS

Мистецтво Нововолинська

Меню сайту
Наше опитування
Оцініть мій сайт
Всього відповідей: 5388
Статистика

Онлайн всього: 1
Гостей: 1
Користувачів: 0
Форма входу
Головна » 2011 » Листопад » 22 » Вольський Олександр, вірші. 22.11.2011 р.
15:27
Вольський Олександр, вірші. 22.11.2011 р.
Олександр Вольський, вірші. 22.11.2011 р.
 
Пам'ятаю, в літню пору
 
Пам'ятаю, в літню пору
батька забирали.
Сіно віз із Старини.
Двох було їх,
Перед возом стали.
Ну-ка слазь! Сказав один,
да бросай поводдя!
Посмотри ты на него!...
Куркульское отродье!
Батько хутко з сіна зліз,
як звичайно, вміло,
нібито і не злякавсь,
та руки тремтіли.
- Руки назад! Назад руки!
Вперед, по дороге!
І повели, як бандита,
в село рідне, вбоге.
Сіно я вже сам привіз,
вийшла з хати мати,
запитала: - А де батько? –
Забрали солдати.
Мати, як про це почула,
стала бліда, біла,
захиталася, схилилась
й на поріг присіла.
Подивилася на мене
з відчаю очима,
- Що ж тепер з нами буде?
- Без нього, мій сину? -
Я мовчав, бо не знав,
що на це сказати,
тільки бачив, як злякалась
моя бідна мати.
А було чого лякатись!
Таке страховисько
підійшло під нашу хату
надзвичайно близько!
Воно в хату ще зайде,
у хлів, у комору
і що схоче, забере,
із нашого двору.
І так сталось, як гадалось:
Незабаром навідались
вони із району,
оглянули усю хату,
щоправда, без шмону.
Дівка була така руда,
по хаті крутилась,
біля швейної машинки
раптом зупинилась.
Усміхнулася про себе,
олівець дістала
і оту саму машинку
у акт записала.
А машинка була гарна, нова,
на ній мати шила,
перед самою війною,
в Голобах купила.
Потім вже у хлів пішли,
в хліві було пусто,
аж відкрила рота Руда?
- Ну, а здесь не густо!
не мешало бы нам, тетка,
тепер подкрепиться.
Мати мовчки пішла в хлів,
яєць там зібрала,
незабаром зашкварчало
на пательні сало.
Ще й горілки принесла,
що знайшла в газеті,
й самогоном - перваком
засмерділо в хаті.
Впевнено і безсоромно
за стіл посідали,
бо грабіжники вже звикли,
щоб їх пригощали.
- На нас, тетка, не сердись!
Мы берем немного,
сама знаешь, мы закон
выполняем строго!
- Добре, добре, все беріть!
каже на це мати, -
заберете все, що є, -
краще буду спати.
Мати знала, що казала,
і на тепер годиться,
хто багато чогось має,
то погано спиться.
- Ну, как знаешь...
Спать ты вряд ли будешь,
а конфискацию майна
долго не забудешь!
Вийшла з хати, не дякуючи,
на віз посідали,
і були такі веселі, мало не співали.
Я з сестрою стояв збоку
і їм вслід дивився,
доки віз за переїздом
із очей не скрився.
Шкода було кабана,
а також машинки,
не будемо мати на Різдво
ковбаси і шинки.
Як по правді вже казати,
не дуже журились,
лиш сестра їм вслід сказала:
"Щоб ви подавились"!
Глянула ще на дорогу
і раптом сказала:
Дивись-но, он біжить
до нас наше сало!
- Я очам своїм не вірив!
Дійсно, наш кабанчик
біжить назад по дорозі
прудко, як баранчик.
А кабанчик наш отой
кмітливий удався,
потихенько з воза зсунувсь
й додому подався.
Ми назустріч йому бігли,
його поласкали,
завели за клуню хутко,
за кущ прив'язали.
Пройшло часу небагато
вони повернулись,
і були такі сердиті,
мов глузду позбулись.
- Где кабан? Будь он проклят!
Вот вредная скатина!
Где вы спрятали его,
сукиного сына!?
- Ми не знаєм, де кабан,
ви ж його забрали
й загубили по дорозі,
бо зле прив'язали.
- Он сюда, до вас пошел,
по следам же видно,
а вы врете так безбожно,
как же вам не стыдно!
- Нам не стидно, кажу я, -
тільки дуже смішно,
що кабан від вас утік,
сміятись не грішно.
- Ничего смешного нет! -
руда так сказала:
Вот вам мой, такой совет:
і наган дістала.
Покажите, где кабан,
или в ход пойдет наган.
Я подумав із сестрою,
що треба сказати,
бо чи варто за те сало
кулю в лоб дістати?
Бо та Руда в такім стані
могла це зробити,
а ми такі молоді –
хотілося ж жити.
Отож ми в кущі пішли,
де він, показали,
а вони мерщій його
до воза погнали.
Як в'язали, закидали,
ми вже не дивились,
із долею кабанця
ми зовсім змирились.
А в цілому то було
змиритись тяжко,
бо жилося у той час
дуже, дуже важко.
Та тепер, у наш час,
нелегко живеться,
але це вже інша тема,
і про інше йдеться.
 
***
 
Якось, було, по селі
Цигани ходили,
Із собою ведмедя
Вченого водили.
Я на того ведмедя
Дуже задивився,
До циганів я пристав
Й за селом впинився.
Іду собі дорогою,
Топаю ногами...
І сміються, аж регочуть
Із мене цигани.
Я уваги не звертав
На те глузування,
Та попало не даремно
Моє мандрування.
Із хутора до села
Йшла жінка Хартинка,
Побачила вона мене, -
- А ти куди, синку?
Я кажу, що іду з ними,
До Луцька аж, може...
А вона про себе каже:
- О не дай-то Боже!
І взяла мене на руки
Й понесла до хати.
Тільки я не пам'ятаю,
Що казала мати.
Переглядів: 491 | Додав: Send | Рейтинг: 5.0/1
Всього коментарів: 0
Додавати коментарі можуть лише зареєстровані користувачі.
[ Реєстрація | Вхід ]
Пошук
Календар
«  Листопад 2011  »
ПнВтСрЧтПтСбНд
 123456
78910111213
14151617181920
21222324252627
282930
Архів записів
Друзі сайту

Copyright Tamada © 2010-2019
Безкоштовний хостинг uCoz