Олександр Вольський, вірші. 10.01.2011 р.
***
Нема кращої пори,
Як пора весняна!
Земля збуджена не спить
Дихає кохана.
І в ту пору все живе
Радіє, сміється,
Зеленіє, молодіє
І до сонця пнеться.
Я чогось завжди весну
Згадую ту давню,
Хутір наш, рідне село,
Як то було славно!
Кругом вільха та лоза,
Лепеха пахуча,
А за нею очерет
Й осока різуча.
А навколо, де не глянь,
Болото безкрає,
А високо в небесах
Лелеки літають.
Там я жив і виростав,
Сил я там набрався
І з дівчатками сусіда
В тата і маму грався
Коли тепер пригадую,
Стає щемно смішно,
Що життя розпочиналось
Трохи навіть грішно.
***
Йду до лісу, до темного гаю,
Тишу й спокій у ньому шукаю.
Довго по лісі втомлений броджу,
Бажану тишу нарешті знаходжу.
Мовчки тишу правічну вітаю,
Химерні корони дубів розглядаю,
На сосни-красуні високі дивлюся,
Із всім, що навколо, душею зіллюся:
О рідна природо! Ти таке диво!
Тільки з тобою живу я щасливо.
1993 р.
Жайворонок
Мов срібний дзвіночок,
Він в небо летить,
Крильцями тріпоче
- Світ благословить.
Щоб земля родила
І завжди була,
Хлібороба славить
Пташина мала.
1988 р.
|