Оксана Тютюнник, вірші. 30.03.2012 р.
Волинянка
Хочеш бачить мою вроду?
Подивись на квітку,
Що красою і цнотою
Манить бджілку влітку.
А чи хочеш ти почути
Як мій сміх лунає?
Прислухайся до дзвіночків,
Що цвітуть у гаї.
Може хочеш ти у очі
Мої подивитись?
Вони чисті та прозорі
Як вода в криниці.
А чи хочеш мої губи
Ти поцілувати?
Мов веселка різнобарвна...
Спробуй перш впіймати.
Доторкнутися до рук
Хочеться ласкаво?
Вони ніжні, як в полях
Шовковисті трави.
Ми – одне ціле
Ми нерозлучні, як квітка й весна.
Як нема сонця, то й світла нема.
Ти – немов місяць, а я – в небі зорі.
Ти – корабель мій, а я – синє море.
Я – твоя думка, а ти – голова.
Ти – рідна мова, а я – лиш слова.
Ти – соловейко, а я – його голос.
Ти – стигле жито, а я – його колос.
Ми завжди у парі, як ніч і сова.
Ми як один плюс один, а не два.
Ми – і душа, ми – й грішне тіло.
Нас вже не двоє, ми – одне ціле.
Букет тюльпанів
Букет тюльпанів даруєш навесні,
Горять вогнем багряні квіти.
І на душі так радісно мені,
Сміємось ми мов діти.
Запах п’янить мене... О, щастя!
Давно чекала на цю мить.
І більше ніщо в світі не зможу
Мене з тобою розлучить.
Знов примирили нас тюльпани,
Як це побили вже не раз.
Я впевнена: вони востаннє,
Назавжди поєднали нас.
|