Оксана Тютюнник, вірші. 24.03.2012 р.
Куди зникають почуття
Куди зникають почуття,
Що серце довго катували?
Тривожним чиєсь життя,
Себе коханням називали?
Так вперто душу полонили,
Лиш обминаючи свідомість.
І смутку краплі проронили.
Вже б згинули, але натомість.
В тобі живе і поглинає
Нестримне і палке кохання.
А його серце і не знає,
Що то за муки, за страждання.
І ось, спливши чверть – життя,
Немов розтанули ... пропали.
Куди зникають почуття,
Що довго так не відпускали?
Коли кохаєш
Коли кохаєш – зробиш все,
Немовби за плечима крила.
Махнеш – і небо понесе,
Ти б так ніколи не злетіла.
Коли кохаєш – прикладеш
До його ніг всі зорі світу.
І лише ним одним живеш,
І всьому хочеться радіти.
Коли кохаєш – його очі
Ясніші сонця, що палає.
Цілунки в снах твоїх щоночі
Тебе обпалюють... Згорає
Серце і розум, але ти
Щаслива у своєму стані
Коли кохаєш: він – це все,
Він – це найперше і останнє.
Пролісок
Розцвів пролісок у лісах.
Красою око він милує.
Малесенький, голівочку схилив,
Ніби задумавсь, чи сумує?
Беззахисний, окутаний снігами,
Він на галявині, мов на долонці.
Зігріли промені своїм теплом.
І він піднявсь до неба та до сонця.
Ніщо не в змозі стримати його,
Лиш прагне жити й розцвітати.
Бо він приніс кінець зимі,
Бо він прийшов, щоб весну розпочати.
| 
