П`ятниця, 18-10-2019, 18:18
Вітаю Вас Гість | RSS

Мистецтво Нововолинська

Меню сайту
Наше опитування
Оцініть мій сайт
Всього відповідей: 5388
Статистика

Онлайн всього: 1
Гостей: 1
Користувачів: 0
Форма входу
Головна » 2011 » Березень » 31 » Світлана Бусел-Костюк, вірші. 31.03.2011 р.
14:31
Світлана Бусел-Костюк, вірші. 31.03.2011 р.
Світлана Бусел-Костюк, вірші. 31.03.2011 р.
 
 
До України
(на десяту річницю чорнобильської трагедії)
 
Моя Україно... Схиляюся низько в журбі...
Моя посивіла від горя великого Мати...
Я хочу хоч слово цілюще сказати тобі,
Аби твоїх мук хоч частинку на себе прийняти.
 
Моя терпелива... Як важко буває тобі...
Чорнобильські дзвони на сполох тебе піднімають.
А смерть і життя у одвічній своїй боротьбі
Так часто гостинці жахливі тобі посилають.
 
Матусю рідненька... У тебе і сліз вже нема.
Чорнобильські діти сльозами твоїми омиті.
Щодня над могилами їхніми плачеш сама,
Бо ти – найстражденніша Мати у цілому світі.
 
Вродлива моя... Бог красою тебе наділив,
А долі і щастя, напевно, забув тобі дати.
Народ твій знедолений стільки всього пережив.
Аби ти воскресла, моя невмируща Мати.
 
О Боже Святий! Україну мою збережи!
Скажи нам, чи можна ще душі людські врятувати.
Що треба зробити, Владико, небесний, скажи.
Щоб стала щасливою наша замучена Мати?!
 
***
 
Бліда погасла свічечка,
І знову в небуття
Метеликом полинуло
Чорнобильське дитя.
У неньки сльози висохли
(Чи, може, й не було).
Похмуро й важко дивиться
Чорнобильське село.
А небо стогне з розпачу,
Немов йому болить.
Допоможи нам, Господи,
З дітей отруту змить.
Воно ж невинне, Господи,
Воно ще не жило...
Бліда погасла свічечка...
Здригнулося село.
 
***
 
Колосочком тендітним
Похилилось дівча.
Безнадія застигла
У скорботних очах.
Просить хліба окрайчик,
Але хліба нема,
А до хати убогої
Заглядає зима.
І зіщулилась дівчинка,
І здригнулось плече,
Сльози бризнули іскрами
Із блакитних очей.
Рученята стискаються,
Болі корчать живіт,
Біля печі холодної
Братик мертвий лежить.
Жах лице перекошує...
І дитина кричить.
Голос той з тридцять третього
В наші душі летить...
 
***
 
Де зникли ви, поводирі малі,
Нащадки наших славних кобзарів?
Сліпцями душі бродять по землі,
Шукаючи до істини шляхів...
 
Розмова з Лесею
 
Дай ніжності, Лесю, бо дуже жорстоке життя,
Дай сили, бо важко, ой важко буває боротись.
Дай мужності, впертості, геть прожени забуття,
Дай втримати віру, а душам не дай розколотись.
 
О Дівчино горда! Порадь, як любов осягти,
І як нам усім так навчитися палко кохати,
Щоб аж до останнього... Так, як уміла це ти,
І навіть якщо за любов не діждемося плати...
 
Навчи нас народ свій любити і мову його,
Навчи нас у кожній людині щось гарне шукати.
Ми станемо вищими, Лесю, від слова твого,
Від пісні твоєї, яку нам судилось співати.
 
Олені Телізі
 
О Поетко, то ніжна, то горда,
Ваші вірші палкі й гарячі.
В них закличні звучать акорди,
В них любов то співає, то плаче...
 
Ви з легенди до нас з'явились,
Нерозгадана й таємнича.
Перед ворогом не корились,
А сміялись йому в обличчя.
 
Бабин Яр... О, ридай, Україно!
Це ж яких ти людей втрачала!
Все життя - за горіння хвилину,
І за те, щоб ти вільною стала.
Переглядів: 878 | Додав: Send | Рейтинг: 3.2/4
Всього коментарів: 0
Додавати коментарі можуть лише зареєстровані користувачі.
[ Реєстрація | Вхід ]
Пошук
Календар
Архів записів
Друзі сайту

Copyright Tamada © 2010-2019
Безкоштовний хостинг uCoz