Зінаїда Шульжук, вірші. 3.03.2011 р.
Волинь моя
Моя Волинь, мені ти завжди мила
В буденні дні і в дні великих свят –
Твоїх лісів краса неповторима,
Твій затишок сільських привітних хат.
Ти так багата на людей чудових –
Завзятих, працелюбних трударів.
Вони - біля станків і на будовах.
Вони - господарі твоїх, Волинь, ланів.
Волинь моя, голубко сизокрила,
Ти виборола право в щасті жить.
Нехай в тобі життя міцніє сила,
Щоб силу ту ніхто не міг зломить.
Є у мене Батьківщина
Ні, недаремно я живу на світі.
Робота є, сім'я, онуки, діти,
Для дружби вірною велика є родина,
А головне - є в мене Батьківщина.
Найкраща в світі, сонячна, простора,
До друзів щира, ворогам - сувора,
Полита щиро кров'ю і сльозами,
Звеличена великими ділами.
Вона для нас, як рідна, ніжна мати,
Її не можна щиро не кохати.
Все, що її - це все моє навіки:
Міста і села, ліс, поля і ріки.
Для неї на й дорожчі скарби-люди.
І з ними вона є, була і буде!
У мирній праці пісня щастя лине
До сонця, до зірок, у небо синє.
Ні, недаремно я живу на світі!
Є в мене все: сім'я, робота, діти,
Для віри в щастя в мене є причина.
Є в мене мати - миру Батьківщина!
***
Я знаю: ти любиш Волинь,
Хоч іноді сниться Полтава.
Її волошкова синь,
Її краса величава.
Ти бачиш її ясени,
Тополі стрункі, високі.
І Псьол часом сниться тобі,
І шепіт тихий осоки.
А іноді манить Сула...
Там білі лілеї.
І в човні хтось пісню співа,
Щоб ми на Волині почули.
Там наше дитинство живе.
На Пслі, на Сулі, на Ворсклі...
Таке воно нам дороге,
Заквітчасте в сині проліски.
Ні, Вікторе, нам не забуть
Як пахне земля,
Де сині волошки цвітуть,
Де казку шепоче Сула.
Заспівай мені тихенько
Пісеньку без слів,
Хай побуду молоденька
В казці юних днів.
Сниться моє дитинство
Ти знаєш, Вікторе, мені останні роки
Частіше сниться Лохвиця моя.
Там з вітром шепчуться омріяні осоки,
Там казку юності ще береже Сула.
Я ніби босоніж біжу, біжу у поле,
Де пахне материнка і чебрець.
Стерня до крові ноги босі коле,
Сміється наді мною вітерець.
А я біжу назустріч росам
Щаслива, що приснилося мені
Моє дитинство з волошками в косах,
Моє дитинство на ріці Сулі.
Коли тебе бачу
Часом на тебе глядячи
Бачу я вулиці Гадяча.
Тихі, зелені, привітні,
В квітах і сонячнім світлі.
Стрічкою - річка в'ється,
Хвиля тихенько сміється,
Човен старенький гойдає,
Пісню про Гадяч співає.
***
Лука, Свиридівка, Безпали,
Це рідні села нашого дитинства.
Вони, мов кольорові рушники,
Як пісня колискова, материнська.
Ми згадуємо з Вами ті стежки,
Якими доля нас малих водила.
У Спасівку солодкі ті грушки,
Солодші за цукерки, кожна їла.
А на купала на Сулу ми йшли,
Плели вінки, на воду їх пускали.
Які ж були щасливі ті часи!
Як кожна з нас ціни життю не знала.
Як цілували палко хлопці нас,
Так міцно держачи за ті гарячі руки.
Та був між нами тин і перелаз,
І ніч царівна нашої розлуки.
А от тепер - розлука назавжди.
Ми - полонянки, як робоча сила.
О Господи! Пошли щасливі сни,
Надії нашої вітрила.
Моя волиняночко
Іду я росяним зеленим лугом,
А пісня-ластівка летить над Бугом.
Ой, волиняночко, моє коханячко,
Моя ти пісне весняна!
Тебе я вишукав в весняну рань,
Ти в серце хлопцеві, прошу, заглянь.
Ой, волиняночко, моє коханячко,
Моя ти мріє чарівна!
А небо зоряне, а небо - синь,
Цвіте-красується моя Волинь.
Ой, волиняночко, моє коханячко,
Моє ти щастя і життя!
Немеркнуча зірка
Ти любила Волинське Полісся,
Дитинства куточок свій милий.
І твоя "Лісова", Лесю, пісня
Не забута у нас на Волині.
Летить твоя пісня над плесом,
Заходить до кожної хати.
Несе твоє слово, Лесю,
Сміле, величне, крилате.
На гору круту крем'яную
Прометеєм несла своє слово.
І любов до народу святую
Виливала ти в пісню знову.
І зійшли твої мрії-квіти
В сяйві сонячнім ясно-сині,
Їм віками в народі жити
І безсмертям іти по Волині.
Піднялась ти, як сяйво, над світом,
Як борець, як немеркнуча зірка.
Ти любов'ю народів зігріта,
Невмируща моя Українко!
Луцьку - 900
Ти, Луцьку, - серце рідної Волині.
Ти наш керманич всіх вагомих справ.
Нехай ти древній, не біда, що сивий –
Але казково юним нині став.
Високим орденом Радянської держави
Сьогодні нагороджено тебе.
Лучани працею це право
Яке до нових звершень поведе.
Крокуй в тисячоліття сміло, гордо,
Будуй, твори, пісень своїх співай!
Тебе чекають нові нагороди
За труд, за творчість, за жагу до знань.
Луцьк
Луцьк мій милий, друже мій хороший,
Ти для мене дорогий завжди:
І тоді, як прошумить пороша,
І весною, як цвітуть сади.
Бачу - зводяться новобудови всюди,
Вулиці яснішими стають:
Волиняни, працьовиті люди
В щасті, дружбі, в радості живуть.
Луцьк мій милий! Всіх ти пам’ятаєш!
Хто любив тебе, хто захищав...
Свою сиву голову схиляєш
Перед тими, хто життя віддав.
За твою незрівнянну красу
Тебе люблять і про тебе пишуть.
Славлять твою юність трудову.
То ж нехай, мій Луцьку, над тобою
Пісня щастя крила розправля!
Розквітай казковою красою,
Миру сяє хай тобі зоря!
Чудовий край
Хіба є край, щоб кращий був за мій?
Де ще такі ви бачили тополі?
Погляньте - прилетів бджолиний рій
Ген з тої гречки на колгоспнім полі.
А де так буйно квітнуть черешні?
Де ще так землю умивають роси?
Де так п'янять отави запашні?
Де у дівчат такі красиві коси?
Де бачили таку безмежну синь,
Озер казкових тихі-тихі плеса?
Це все моя улюблена Волинь -
Моя земля і Українки Лесі.
А люди, люди тут які живуть!
Про них не скажеш кількома словами.
І шахтарі, і хлібороби тут,
В труді прославлені великими ділами.
Міста і села - кращих не знайти.
Щасливі люди на моїй Волині -
Упевнено до спільної мети
Несуть свій вклад в скарбницю Батьківщини.
Заспівай мені, земляче!
Заспівай мені, земляче,
Пісню про Сулу.
Ти співай, а я побачу
Молодість свою.
Не дивуйсь, що зарясніли
Зморшки на чолі,
Що на скронях посивілих
Туга і жалі, -
Бо дорогами крутими
Я життя пройшла,
Довгі роки на чужині
В пеклі я була.
Бо слізьми не раз умилась
Я на чужині,
Та як бачиш - не зломилась,
То ж співай мені.
Заспівай мені, земляче,
Пісеньку без слів.
Ти співай, а я побачу
Казку юних днів.
| 