Вівторок, 22-10-2019, 15:18
Вітаю Вас Гість | RSS

Мистецтво Нововолинська

Меню сайту
Наше опитування
Оцініть мій сайт
Всього відповідей: 5388
Статистика

Онлайн всього: 1
Гостей: 1
Користувачів: 0
Форма входу
Головна » 2011 » Лютий » 17 » Шульжук Зінаїда, вірші. 17.02.2011 р.
17:02
Шульжук Зінаїда, вірші. 17.02.2011 р.
Зінаїда Шульжук, вірші. 17.02.2011 р.
 
 
Вірність
 
О скільки горя пережито!
О скільки виплакано сліз!
Була катована і бита
В концтаборах, ГУЛАГах - скрізь.
 
І все-таки я не зломились.
Надію в серці зберегла.
У Бога вірила, молилась
І з пекла вийшла я жива.
 
І поклонилась Україні.
І поклялась на вірність їй.
Повірте: я щаслива нині –
Збулись бажання моїх мрій.
 
Зінаїда Шульжук
 
 
Не даймо розстріляти сонце!
 
Я пам'ятаю перший день війни,
Коли фашисти розстріляли сонце.
Воно, мов птах поранений, грудьми
На землю впало край мого віконця.
 
І спалахнуло все, мов смолоскип.
Такого пекла світ не знав ніколи.
Кипіли ріки, і пташиний крик
Не затихав над почорнілим полем.
 
Земля душилась полум'ям отим,
І журавлі - в них крила обгоріли –
Летіли, наче грудки, з висоти,
І поглинала їх вогненна сила.
 
І тільки люди вистоять змогли
У тій страшній пожежі-круговерті.
І прапор Перемоги підняли
Над своїм світом і над подвигом безсмертним.
 
І піднялося сонце із руїн,
І воскресило все живе на світі!
Та знов нейтронна чорна, хижа тінь
Над сонцем намагається злетіти.
 
Не даймо ж його знову розстрілять,
Не даймо розгулятись чорній зливі.
Хай журавлі у синяву летять,
Хай сонце усміхнеться щасливо!
 
Серце
 
Ритмічно стука метроном,
Неначе серце Саласпілса.
Стоять, як вартові, кругом
Дерева сумно на узліссі.
Тут був концтабір.
І дітей фашисти в матерів забрали.
І досі плаче ліс очей,
Як саван, сніг лежить в печалі.
В цих крихіток фашисти кров
Викачували по краплині.
Як серце діток-метроном
До помсти зве нас і понині.
Перед бараком, де в ті дні
Латинські діти умирали,
На чорнім вівтарі живі
Завжди лежать букети алі.
Червоні квіти, наче кров,
Не мерзнуть навіть на морозі.
Ритмічно стука метроном,
І люди не ховають сльози.
О Саласпілс! Не повторись!
 
***
 
Невже, невже не хватить сил у нас
Щоб ворога розбить і нас звільнити?
Ми ж били ворогів уже не раз,
І сонце буде знову й нам світити.
Ви уявляєте, дівчатка, дома ми!
У рідних селах нашого дитинства
На стінах вишиті червоним рушники,
Висить стара колиска.
А ми вже, може, сиві і старі
Із Лохвиці, скалічені і биті.
В Луку і Юськівці вернулися живі,
Живі, дівчатка, щоб ще довго жити.
То щоб усе, що мариться, збулось.
Розумно й дружньо жить нам треба тихо.
За кожним нашим кроком стежить хтось
Чи не Олекса? Чує серце лихо...
 
Сніг падав і тоді...
 
Сьогодні пада сніг,
Такий густий і чистий...
Дитячий лине сміх,
Немов струмок сріблистий.
 
А я стою німа,
Не в силі щось сказати,
Згадалася зима
В концтаборі проклятім.
 
Сніг падав і тоді,
Сніжинки танцювали.
А полонянки дві
В неволі умирали.
 
Їх вивели на плац,
Скатованих, побитих.
Кричав до них палач:
"Ви можете ще жити! -
 
Лише скажіть мерщій,
Хто написав листівки?"
Завмер в тривозі стрій,
Та з вуст - ані паринки...
 
І сипав, сипав сніг
На голови, на плечі,
Лягав до босих ніг,
На губи, кров'ю спечені...
 
І постріл пролунав,
Упали, смертю скошені.
А сніг все прикривав
Їх груди, кров'ю зрошені.
 
То ж пам'ять у мені
Боліти вічно буде!
Хто пережив ці дні –
Повік їх не забуде.
 
Коли б земля уміла говорить
 
Коли б земля уміла говорить,
Вона б таке нам, люди, розказала,
Що ні забудь не вправі, не простить
Того, що й досі ще болить, мов рана.
 
Земля стогнала в крові і сльозах,
Її топтали чоботи чужинця,
Вона концтаборів німий ввібрала жах
І опір партизан нездоланний, мов криниця.
 
Голодний, гордий, сильний Ленінград
І спалений фашистами Хрещатик,
Розбитий, та не вбитий Сталінград
І Перемоги нашої початок -
 
Все пам'ятає матінка-земля
І поіменно воїнів-героїв.
У бронзу й золото навічно імена
Записує в меморіалах нових.
 
Якби земля уміла говорить
Вона б війну нас проклинать навчила,
Заповідала б нам завжди в щасті жить,
На мир і дружбу нас благословила б,
Коли б земля уміла говорить.
 
Сорокова весна
 
Ось і знову весна. Сорокова весна Перемоги.
День - дорожчого в світі для людства нема.
Сорок років тому ми здолали найтяжчі дороги,
По яких нас вела та жорстока кривава війна.
 
Сорок років минуло. Здається, не так уже й мало,
Та дороги війни ми не вправі ніколи забуть.
Ще ночами приходять вони до сердець ветеранів,
І незгоєні рани, мов свіжі, болять і печуть.
 
Ці дороги від Бреста до самого лігва фашиста
Щедро кров'ю политі наших рідних батьків і синів,
Щоб завжди над землею було небо безхмарне і чисте,
Щоб наш прапор червоний віками нам щастям світив.
 
Сорок років на нашій страждальній землі обеліски
На дорогах війни, як на варті, незмінно стоять.
І нагадують людям планети - далеким і близьким –
Про геройство і мужність, про подвиг радянських солдат.
 
І вони не німі! Вони нас закликають щоднини
Бути пильними, мир зберегти і життя на землі,
Відстоять, захистить честь і гідність, і щастя Людини,
І навіки закрити дорогу проклятій війні.
 
Сад пам'яті
 
В Яснуватій, у Донецькому краю
Солдат, який пройшов дорогами війни,
Для матерів, які так і не знають,
Де полягли їх соколи-сини,
Сад Пам'яті, Скорботи, сад Подяки
Садив солдат щороку, щовесни.
Під кожним деревцем стоять прості таблички:
Ім'я та прізвище, коли родивсь, помер...
Тут командири і бійці, сестрички -
До них приходять матері тепер
І плачуть, розмовляють ,як з живими...
Сад Пам'яті сумує разом з ними.
Щороку в день святої Перемоги
В сад Пам'яті приходять звідусіль,
З далекої і близької дороги,
З великих міст і невеличких сіл,
Щоб пригадать оті бої запеклі
І подвиги, що їх вершили мертві.
Тож хай по всій землі, де полягли солдати,
Їх побратими садять Пам'ять-сад!
Любов'ю буде хай зігріта Мати!
Хай ветерана менший син і брат
Мир захистять від нової війни -
Хай квітне Пам'ять-сад, сад Миру щовесни!
 
Материнська відвага
 
Прощалося полтавське небо з нами,
Серпневий день померкнув і зачах...
Я бачила, як німець вдарив маму,
Що чайкою метнулася на шлях.
 
Стояла боса, сива і худенька,
Із вузликом полтавських спілих груш...
Катюга їх забрать хотів у неньки,
Сказала грізно: "Не твої, не руш!"
 
І не дала, і не схилилась низько,
В вагон нам кинула, всміхнулася, пішла...
Я, може, й вижила тому, що материнську
Відвагу цю крізь пекло пронесла.
 
Будять спогади тривогу
 
Я поруч йшла з тривогою й печаллю,
Я плакала, прощаючись з життям,
Від рідної землі сумною даллю
Відірвана, не знала ліку дням.
 
Колючим дротом світ мені закрили,
В смугастий одяг тіл о одягли,
Морили голодом і люто били,
Але любові вбити не змогли.
 
Обрізано мої дівочі коси,
Ім'я своє наказано забуть.
Будили нас сирени стоголосі...
Ці спогади і досі серце рвуть.
 
В бараках подруги щоденно умирали,
Ходила смерть за кожною із нас.
Ми від зорі до ночі працювали,
Та вірили, що прийде помсти час.
 
Як довго ми чекали порятунку!
Від горя і знущань померла не одна...
Фашистської неволі келих трунку
Ми з подругами випили до дна.
 
Як привиди, немов мерці ходячі,
Понумеровані, ішли напівживі -
Куди? Не знали. Десь бої гарячі...
Дорога ця губилася в крові.
 
Ми все-таки дійшли до Перемоги,
Ми вижили усім смертям на зло.
Та й досі будять спогади тривогу,
У саме серце дістають жалом.
 
Пам’ять
 
Наша рідна земля
Щедро кров'ю полита.
Заросли бур'янами
Окопи війни.
 
І стоїть у граніт
І у бронзу відлита
Наша пам’ять про тих,
Що з війни не прийшли.
 
Ми до їх обелісків
Приносимо квіти.
Перед ними ми вічно
В неоплатнім боргу.
 
Клятву вірності їм
Віддають наші діти,
Бережуть, як життя,
Батьківщину свою.
 
Поклянемося мир
Зберегти, захистити
Кожним прожитим днем
На роки, на віки!
 
Будем нашу Вітчизну,
Як матір, любити –
Хай квітує у щасті
Радянська земля!
 
Спасибі!
 
За квіти, за сонце, за мир на Землі,
За те, що всміхаються діти вві сні,
За те, що не плаче від горя матуся,
Що люди працюють, співають, сміються,
За те, що достаток у нас на столі –
Воїне рідний, спасибі тобі!
 
Спасибі за мирний сьогоднішній день,
Спасибі від нас і від наших дітей!
Спасибі живим і полеглим героям!
Ми встали в шеренги бійців проти воєн –
Щоб сонце світило всім людям планети,
Щоб знищить навіки прокляті ракети,
Щоб атом не знищив життя на землі.
Ми віримо, воїне рідний, тобі!
 
Спасибі тобі, що розбив ти фашиста,
Спасибі за небо блакитне і чисте,
Спасибі за радість святу Перемоги,
Що потом і кров'ю скропив ти дорогу –
Дорогу до лігва фашистів - рейхстагу,
Що виконав з честю синівську присягу, -
Воїне рідний, спасибі тобі!
Переглядів: 845 | Додав: Send | Рейтинг: 5.0/1
Всього коментарів: 0
Додавати коментарі можуть лише зареєстровані користувачі.
[ Реєстрація | Вхід ]
Пошук
Календар
Архів записів
Друзі сайту

Copyright Tamada © 2010-2019
Безкоштовний хостинг uCoz