Наталія Штей, вірші.
Україно, молитво ти моя
Україно, молитво ти моя,
Мов озерце очі твої сині.
Твої руки - то свята земля,
Рушниками викладена рясно.
Крил твоїх розмах широко стелить
За собою тисячі доріг.
І річок твоїх неспитий келих,
Де щодня купаєшся у них.
Україно, молитво ти моя,
Сонце ясне світить лиш для тебе.
Ввечері ясніється зоря.
Й гори, ліс для тебе й небо.
Україно, молитво ти моя,
Все для тебе, дорога й кохана.
Твої корені підживлює земля,
Твоя нива нам у спадок дана.
Україно, молитво ти моя,
Від душі тобі до ніг клонюся.
Прихилюсь тобі до серця я,
Щиро я за тебе помолюся.
Окрилена віра
Мов перлина у намисті трав
Серед квітів і озер блакиті
Простяглась на заздрість всіх держав
Україна - найрідніша в світі.
Загубила у старих віках
Історичні корені держава.
Майорів жовто - блакитний стяг,
Гартувалась воля тут і слава.
Зазіхали на свободу ту
І ординці, і турецькі хани...
Простягала руки в висоту,
Заживляла незагойні рани.
Нас Майдан окрилити зумів
І вселити віру в кожну душу.
В небо знявся той, хто і не вмів.
Тож і я мовчати вже не мушу.
Піднімаю голос свій за те,
Щоб моя держава багатіла,
Хай вона у щасті розцвіти,
Щоб пишатись нею я зуміла!
***
Ти і я...
Дві половинки цілого.
Хоч ні, я половина чорного,
А ти-половина білого.
Ми літо і зима,
Ми щастя і страждання.
Я - біль, а ти - кохання.
Ти любиш лише ранок, а я люблю ніч.
Для мене життя - проза,
Ну а для тебе - вірш.
У мене на серці холод,
А в тебе спека, жар.
Розбите одне ціле
На тисячі дзеркал...
|