Субота, 19-10-2019, 01:21
Вітаю Вас Гість | RSS

Мистецтво Нововолинська

Меню сайту
Наше опитування
Оцініть мій сайт
Всього відповідей: 5388
Статистика

Онлайн всього: 1
Гостей: 1
Користувачів: 0
Форма входу
Головна » 2011 » Вересень » 15 » Пукля Іван, вірші. 15.09.2011 р.
12:17
Пукля Іван, вірші. 15.09.2011 р.
Іван Пукля, вірші. 15.09.2011 р.
 
ПОБРАТИМОВІ
 
Притомились наші коні, притомились,
Притупилися шабельки у боях.
Але ж погуляли, покосили
На вітрах полинних у степах.
 
Та для кого ми боролись, побратиме,
Здобували воленьку святу?
Знову плаче небо України,
Знову правда щулиться в кутку.
 
Знову мати витирає нишком
Кінчиком хустини біль-печаль.
Так невже зігнемо спини низько
Для нагайок хижих яничар?
 
Адже є ще віра не пропита,
Що козацтво славне береже...
Чуєш, побратиме, б'ють копита,
За вікном гарячий кінь ірже.
 
***
 
Ці довгі сни в зимові ночі...
І подих літа в забутті...
На голубому непороччі
Гріхів нетанучі сліди.
 
І степ безмежних варіацій
У стилі блюзу і дощу.
Напівзруйновані палаци
Напівлюбові і жалю.
 
Ці зимні сни очей відкритих
На тлі химер, уяви, гри...
Дерева гріють голі віти
Під світлом місяця вгорі.
 
***
 
Прозоре небо дзвонить, наче лід.
Приліг спочити вітер у долині.
І невідомо, що там на гіллі:
Чи снігурі, чи змерзла горобина
 
Клопочеться синиця під вікном
Принишклої насупленої хати.
Блищить зими холодне полотно
І будить тишу невгамовний дятел.
 
А горобці на яблуні старій
Зіщулились у кулачки пухнаті.
А все-таки тривожно щось горить:
Чи снігурі, чи горобина - не впізнати.
 
***
 
Позбирала осінь всі печалі
Разом з горобиною у кошик,
Лиш від нас той смуток не відчалив -
Замела його стривожена пороша.
 
А коли вляглися заметілі,
Під високими ясними небесами
Пронеслось у далеч, пролетіли
На вертеп яскравий схожі сани.
 
Промайнули усмішка й волосся,
Карий погляд, схований поспішно..,
На снігу танцює зайчик босий.
Обігрійте душу його ніжну.
 
***
 
Вже десь біліють свіжістю сніги,
Зима хурделить на глухому полі,
А в нас ще осінь у спокійній грі
Вальсує листям вишні і тополі.
 
Ще ходить ворон по тупи ріллі,
Встають тумани сиві спозаранку
І між пахучим сіном у хліві
Стоять принишкло в павутинні санки.
 
Повагом сонце котить на стежки
Рожевим маревом із чорного узлісся.
А десь біліють свіжістю сніги,
Рипить від болю під ногами тиша.
 
ІМЕНИНИ
 
Були іменини,
Пили за Миколу.
Тости звучали, лилося вино.
Ходила захмелено
Пісня по колу,
Вечір зорів у вікно.
 
І сивий димок
Від цигарок дешевих
Виснув над щедрим столом.
- Іще по одненькій...
Ну, братці... невже ви? –
Хмурив Микола чоло.
 
І всі веселіли,
Пили за Миколу,
Навіть дійшло до сліз...
Тільки ніхто
Не встав із-за столу,
Руку йому не потис.
 
***
 
Замерзають озера вікон.
Яблуні, як дівчата,
Світяться тілом юним,
Скинувши золото шат.
По снігових просторах,
Слідом іще не початих,
Вітер побіг соромлячись,
Прудко, немов лоша.
 
Паморозь сива волосся
Берізок тонких і прозорих
Сиплеться ледве чутно
На потемнілий поріг.
Ніч розсіває вправно
Руками поблідлими зорі,
Губами пошерхлими трубить
В місяця срібний ріг.
 
Злегка поскрипує хвіртка,
Хтось промайнув поспішно,
Кроки холонуть щемко
І гуснуть у синій лід...
І я розуміть починаю,
Як це у серці тісно
Пісні, яка повинна
Звучати на цілий світ.
 
ПЕРЕДЗИМ'Я
 
На картині ночі
Ледь зайнявся вечір,
Дихає туманом
Над льодком ріки,
Одяга бадилля
В кожухи овечі
І лягає синьо
На шляхи грузькі.
 
Золотіють зорі.
Над зів'ялим листям
Висне білий місяць –
Осені печать.
Неспокійний вітер,
Як знайома пісня,
Притулився щиро
До мого плеча.
 
***
 
Відлига.
Витираю, як піт з чола,
На шибках сивих крапель холод.
Залишається слід на прозорості скла,
Непродуманий слід півколом.
 
Повітря гусне. З кришталевих свічок,
Наче віск, тихо скапують сльози.
Промінь сонця - тендітний смичок –
Всю душу мені розморозив.
 
Незабаром сніги, голубі сніги...
Як нелегко їх в серці нести.
Я торкаюся бруньки теплом руки –
Відчуваю, як дихають весни.
 
***
 
Прилітають птахи із вирію
Із надією на крилі.
Прилітають з людською вірою
У тепло дорогої землі.
 
Повертаються в гнізда кинуті
З веселинкою у очах.
Хоч і друзі в дорозі гинули.
Й наче нікому зустрічать.
 
Але мрія у серці сонячна,
Бо під крилами рідний світ.
Я стою і, неначе соняшник,
Повертаю голову вслід.
Переглядів: 385 | Додав: Send | Рейтинг: 5.0/1
Всього коментарів: 0
Додавати коментарі можуть лише зареєстровані користувачі.
[ Реєстрація | Вхід ]
Пошук
Календар
«  Вересень 2011  »
ПнВтСрЧтПтСбНд
   1234
567891011
12131415161718
19202122232425
2627282930
Архів записів
Друзі сайту

Copyright Tamada © 2010-2019
Безкоштовний хостинг uCoz