Ірина Приступа, вірші. 18.11.2010 р.
***
Зима вуалью серебристо-белой
Укутала уснувшие дома...
Наверное, я просто повзрослела
И стала непонятною весьма.
А детство незаметно ускользнуло
В заманчивую сказочную даль.
Задумчивость моя ко мне прильнула,
Неся с собою светлую печаль.
1992 год
***
Тишина...
Безграничная даль.
Водопад непогасших страстей.
Глубина.
Снов печальных вуаль
Вереницу окутала дней.
Бесконечность.
Хрустальная мгла
Затмевает мерцание звезд.
Неизвестность.
Сгорела до тла
Голубая прелюдия грез.
1992 год
***
Запроси мене, будь ласка,
У свої прозорі сни,
Подаруй чудову казку,
Вечір з пасмом сивини.
Подаруй мені світання,
Свіжу вранішню теплінь,
Присмак млосного чекання,
Трохи схожий на полин.
1992 рік
***
А шкода. Все було так чудово:
Я кохала і була щаслива,
І лунала слів ласкавих злива,
Сни забарвлюючи кольорова.
Щем солодкий підступав до серця,
Коли я в твої дивилась очі,
І минали срібноплинні ночі,
Задивляючись в «сумні озерця».
Дуже жаль, що не зумів ти вчасно
Почуття мої впізнати і збагнути,
А минуле вже не повернути...
Та й кому воно потрібне, власне?..
1992 рік
|