Ірина Приступа, вірші. 16.12.2010 р.
***
У вранішнім небі поволі-поволі
Зоря догоряла остання.
У стомленій думці, в нестерпному болі
Моє умирало кохання.
Воно було перше, беззахисне, тихе,
Можливо, у чомусь жорстоке.
Воно було вистраждане і велике –
Кохання моє синьооке.
Безвимірним болем щеміла у серці
Трагічність такого вмирання.
Напевно, ніколи вже не повернеться
Моє безталанне кохання.
1999 рік
***
Бережіть кохання, як зіницю ока,
Від образ лукавих і від слів жорстоких.
Хай там що віщують зорі і пророки –
Бережіть кохання, як зіницю ока.
Бережіть кохання! Мрійте і плекайте
Почуття у серці. Віри не втрачайте,
Коли світ навколо у сльозах загинув,
І дають поради друзі без упину.
І якщо в душі лиш муки і страждання,
А підступна зрада нищить сподівання,
Хай вас не турбують сумніви й вагання,
Не зважайте. Просто бережіть кохання.
1999 рік
Сон
Під зорями звабливо-мерехтливими,
Де звідусіль казкові звуки линули,
Ми, обійнявши світ руками-крилами,
У місячному сяйві тихо плинули.
Я дихала тобою, мною ти зітхав,
Ми танцювали зоряну рапсодію
На килимі з троянд і соковитих трав,
Що виплекали ту чудну мелодію.
Мене ти розумів баз зайвих слів.
Твоя печаль в моїх очах сріблилася,
А я, ввібравши смуток давніх снів,
Сльозою по твоїй щоці скотилася.
Отак пливли, часу не помічаючи,
Рікою мрій божественно величною,
А вечір був багатообіцяючим,
І ніч була казково романтичною.
***
Гарячі струмені впивались в моє тіло,
Я згадувала дотик твоїх рук...
Якби ти тільки знав, як я хотіла
Знов пережити вир солодких мук.
І знову злитися з тобою в поцілунку,
Знов трепетати у сплетінні тіл
І упиватися отим солодким трунком
Твоїх очей, і падати без сил.
У море ніжності, любові і бажання...
І воскресати в мареві надій,
І шепотіти: «Ти — моє кохання,
Мій неповторний і єдиний мій».
1999 рік
|