Неділя, 20-10-2019, 18:17
Вітаю Вас Гість | RSS

Мистецтво Нововолинська

Меню сайту
Наше опитування
Оцініть мій сайт
Всього відповідей: 5388
Статистика

Онлайн всього: 1
Гостей: 1
Користувачів: 0
Форма входу
Головна » 2010 » Листопад » 6 » Приступа Галина, вірші. 6.11.2010 р.
14:48
Приступа Галина, вірші. 6.11.2010 р.
Галина Приступа, вірші. 6.11.2010 р.
 
ПЕРШИЙ ДОЩ
 
Чому ти плачеш, веснонько, чому?
Що, знову десь повіявсь легінь-вітер?..
Ти ж так, наївна, вірила йому.
А він тобі й сльозиночки не витер.
 
Нашіптував про гай і зелень-цвіт...
А ти зоріла проліском у вічі.
Стелила йому промені услід...
А він тобі-сніжинками в обличчя!
 
А він тобі у душу-морозцем!..
Враз охолов і став чужим неначе.
Образив? Люба, не зважай на це.
Така уже його, вітриська, вдача.
 
Сама не помічаєш, як ростеш,
І вроди набираєшся, і сили.
Твій цвіт іще брунькується, авжеж.
Та будеш наречена-юна, мила.
 
Постанеш в білопінному вінку -
Така п'янка, усміхнена, жадана.
І закружляєш в зорянім танку,
І прошепоче він тобі: - Кохана...
 
І бризне сонце!.. І розвіє тьму.
...Чому ж ти плачеш, дівчинко, чому?..
 
***
 
Із блакитної чашечки проліска
П'ю настояний трунок весни.
Всюди - зайчиків сонячних полиски,
Ніби дражнять мене: - Дожени!..
 
А маленькі пухнастенькі котики
Повсідались аж ген на вербі.
Стільки дивної бачу екзотики:
В цьому світі чи то - у собі?..
 
БЕРЕЗНЕВА ЗАМЕТІЛЬ
 
...А є азарт у віхолі отій!..
Розніжилась у березня промінні?
А тут тобі в обличчя-сніговиння,
А тут тобі у душу-заметіль!..
 
Але не меркне відчуття весни!..
І є якась невимовна потреба –
Через бар'єр захмареного неба
Тягнутися до променя-струни...
 
БЕРЕЗЕНЬ. ЖІНКА. ВЕСНА.
 
І знов непрошені сніжинки
В зіницях березень несе?..
А ти всміхнись йому!..
Ти-Жінка.
І в цьому сказано усе.
 
То замок зводиш кришталевий,
То в'єш гніздечко солов'ю...
То снігова ти королева.
То мавка ніжна у гаю.
 
Він холодно посмів поглянуть?..
А ти - підсніжники до ніг!..
Перед весною не розтануть
Ще жоден березень не зміг.
 
ВІДЛУННЯ
 
Так несміливо, пролісково
Між нами сходила весна.
Снувалась ниточка розмови,
Тулилась пісня до вікна.
 
Та ми розчути не зуміли
Її схвильований мотив.
Чи я раптово збайдужіла,
Чи ти вікно не відчинив, -
 
І змерзла пісня... Бо снігами
Ще сипав березень у світ,
Її відлуння поміж нами
Вже стільки літ...
 
***
 
Це ніби і не дощ...
Прозорий дотик
Твоїх ласкавих трепетних долонь
До скронь.
Не знала доти,
Що й прохолоди обпіка вогонь.
 
Це наче і не дощ -
Цілющий трунок,
Який дарують губи мовчазні
Мені...
Мовчання того чистого відлунок
На кришталевій ожива струні.
 
Це ніби і не дощ -
Дарунок долі.
Розмотує весна клубочок мрій
П'янкий...
І мовби поряд
Погляд ніжний твій.
І я не розкриваю парасолі...
 
БЕРЕЗА ПЛАЧЕ...
 
То що, солодкий смак її сльози?
Блаженне те березове причастя?..
...Гойдає вітер гілки терези,
І не збагну, на котрій шальці щастя?..
 
Береза плаче... Чи ж вона одна?
Освячені уста пречистим соком.
І сонячного променя струна
Єднає нас... Немовби ненароком.
 
Благословляє березневий ліс
Чужі дві долі в білосяйві раю.
І прощення благаю у беріз
За світлий гріх... Якщо такий буває.
 
НОКТЮРН
 
Я не зоряна Аеліта...
Я до тебе прийду просто пам'яттю.
Зірка падала в тишу літа,
А на серці ще й досі пам'ятне.
 
Сходять зими, спливають весни,
Випадкові минають стрічні.
Наша зустріч свята й чудесна
Зазоріла в душі навічно.
 
Світлий образ твій воскрешаю, -
Ти до мене прийди просто пам'яттю.
Зірка падала в сутінь гаю,
А на серці ще й досі пам'ятне.
 
Місяць профіль твій знов малює...
І над сяйвом нічним планети
У безмовність небес несу я
Своє тихе, тужливе «де ти?..»
 
***
 
Золоті ліщиноньки сережки
Березень розпушує в саду...
Не шукай до серця мого стежки -
Я й сама її не віднайду.
 
Заблукала стежечка весняна
Поміж двох задумливих беріз...
Ніби й не забута-й не кохана,
І в очах ні усміху, ні сліз.
 
Але не засмучуюсь до краю.
Світить день березову свічу.
На твоє розвеснене «кохаю»
Ластівкою долі прилечу...
 
***
 
В човні надій до радості пливла...
У вир зневіри човен мій кидало.
Та я трималась... В доленьки благала:
«Дай мужності, дай сили для весла»
 
Стомлюся - знала: не минуть біди.
Чекання вибігало на дорогу,
І тамувало серденько тривогу
Таким простим, коротким словом: «Жди!..»
 
У радості свій незбагненний зміст.
У ній - бо ми усі - неначе діти.
І ніде серцю крилонька подіти:
В поштовій скриньці - довгожданий лист!..
Переглядів: 463 | Додав: Send | Рейтинг: 5.0/1
Всього коментарів: 0
Додавати коментарі можуть лише зареєстровані користувачі.
[ Реєстрація | Вхід ]
Пошук
Календар
Архів записів
Друзі сайту

Copyright Tamada © 2010-2019
Безкоштовний хостинг uCoz