П`ятниця, 18-10-2019, 18:13
Вітаю Вас Гість | RSS

Мистецтво Нововолинська

Меню сайту
Наше опитування
Оцініть мій сайт
Всього відповідей: 5388
Статистика

Онлайн всього: 1
Гостей: 1
Користувачів: 0
Форма входу
Головна » 2010 » Грудень » 4 » Приступа Галина, вірші. 4.12.2010 р.
19:57
Приступа Галина, вірші. 4.12.2010 р.
Галина Приступа, вірші. 4.12.2010 р.
 
***
 
Світ в полоні грошей...
Світ в полоні, мабуть, сатани!
Боже мій, захисти,
Нас до світла свого поверни.
 
Виживають лихі,
Наживаються підлі і злі.
Торжествують гріхи
На святій і страждальній землі.
 
Вітер часу гірчить
Чорним болем чорнобильських віт...
І чиїсь каблуки
Топчуть щастя мого падоцвіт...
 
І кривавить душа,
Об жорстокий поранившись день,
Наче збите пташа,
Що приречено вироку жде.
 
Боже мій, освяти
Це благання моє на вустах:
Хай воістину світ
Порятує людська доброта.
 
ЧУМАЦЬКИЙ ВІЗ
 
Коли і ким запущений цей віз?
І де Візник, і хто у ньому - я?..
Летить згори у безкінечний низ
Душа заклякла трепетна моя.
 
Не зупинитись... Та й чи є в тім сенс?
Інерція прискорення бере.
Не вистрибнуть-розіб'єшся, і все.
Та й хто ще твоє тіло підбере?..
 
Об'єкти і суб'єкти промайнуть,
А ти - повз них. Ну що тобі до них?
Коли там ще заглиблюваться в суть
Їх клопотів і їх проблем земних?
 
Все - по дотичній. Ти-немов сірник:
Черкнув - і все одно, що спопелив.
Допоки в серце істини проник,
Не зоглядівся, як і сам згорів.
 
Утратив силу добрий чарівник.
Чумацький Шлях лежить наперекіс.
Скажіть мені, нарешті, хто - Візник?!..
Коли і ким зупиниться той віз?
 
Где той Князь, що втримає меча?!
Г. Хмільовська,
(збірка «Терпкі меди мого кохання»)
 
РЕПЛІКА НА ТОСТ
 
О, як мені оте вино гірчить!..
Неначе трунок, змішаний із кров'ю.
«Тост за любов! Та що за неї пить –
Займатися потрібно нам любов'ю.
Чи то ,пак, сексом. Суть одна і та ж.
Не бачу в тім ніякої різниці...»
...І меркне, розбивається міраж
Останньої надії у зіницях.
 
Принижена, зґвалтована моя...
Тремтіли твої плечі у риданні.
Прости мені, моя Любове, - я
Тебе не захистила. І мовчання
По-зрадницьки принишкло на вустах,
Коли душа терзалася від крику.
І ти, така пречиста і свята,
Відходила від мене. Чи навіки?..
 
«Навіщо ж так серйозно? - хтось повча, -
Простіше все сприймати треба нині.»
Та... "де той Князь, що втримає меча",
Що захистить осквернені святині?..
 
- Зніми, нарешті, свої рожеві окуляри...
(З розмови)
 
***
 
Дивлюсь на світ через рожеві скельця.
А як інакше, як інакше жить?
Виспівує душа ритмічне скерцо
Край відчаю холодної межі.
 
З Добром існує зло. Для рівноваги.
То вправо, то уліво терези.
І тільки крок - від шани до зневаги.
І тільки мить - від сміху до сльози.
 
Хтось назове наївною, я знаю.
Шалений віз життя летить з гори.
А я у сірі будні добавляю
Своїх думок рожеві кольори.
 
Умію бачить райдугу крізь хмари,
В ромашці - не бур'ян, а ніжний цвіт.
Коли зніму рожеві окуляри, -
Обпалить очі цей жорстокий світ.
 
І ТАНЕ ЛІТО...
 
Прощально коник-стрибунець
Торкнув смичком струну прозору.
...Прямує літо навпростець
Туди, де в стерні впали зорі.
 
А місяць личенька жоржин
Цілує, чисті і невинні,
І квапить літо до межі,
Де стрітись з осінню повинні.
 
- Зажди-но!.. - коник так блага,
На цілий світ скрипалить лунко.
Та звабна осені жага, -
І тане літо в поцілунку...
 
Чи ж неповторне можна повторити?..
Л. Костенко
 
***
 
Я, мабуть, наполохала ту казку:
Вона згаса, і меркнуть кольори...
О Господи Всевишній, коли ласка,
То неповторне знову повтори...
 
Незрушна діалектика природи:
В одну ріку два рази не зайдеш.
Здається, такі самі плинуть води,
Нічого не змінилося, а все ж...
 
Я знаю, не повернеться те літо.
Але надії втрачені не всі.
Осінній лист, до того як згоріти,
Засвітиться у всій своїй красі...
 
ОСІННІЙ ПЕРШИЙ ДЕНЬ
 
А вечір пахне картопляним димом...
Віджнивувавши, звісив місяць серпик.
Учора непомітно так, незримо,
Туманом у стерні розтанув серпень.
 
Немовби й не змінилося нічого, -
Ще подих літа теплиться в отаві...
Та одірвався і упав під ноги
Осінній перший день листком жовтавим.
 
***
 
Не шанувала літнього тепла...
Його було у мене так багато,
Що я була готова роздавати
Його навсібіч: хмаркам і вітрам,
Ромашкам, зорям, тихим вечорам...
Співанку-долю з днів ясних плела.
А вже як літо помахом крила
Торкнулося зіниць моїх прощально, -
В співанці невловимою печаллю
Озвалась найчутливіша струна.
І я збагнула: випито до дна
Жовтогарячий щедрий келих літа.
Спинилась серед осені сама,
Оглянулась, а літа вже й нема,
Лиш далечінь, серпанком оповита...
Відчула несподівано сьогодні,
Що й дні не ті, і ночі прохолодні,
Хоч небо так по-літньому зорить.
Ловлю віднині спрагло кожну мить
І підставляю променям долоні.
...Так, ми умієм літом дорожить,
На жаль, як осінь заплететься в скроні.
 
ЗАРУЧИНИ
 
Полонила осінь нас
Ласкою прощальною,
Поєднала в пароньці
Сміх із журбою.
Кетягом калиновим,
Дощиком полиновим
Заручила осінь нас
Із тобою.
 
Як же тут журитися,
Долі не скоритися:
Шлюбною обручкою
Сонце сяє!..
Золота метелиця
Нам під ноги стелеться,
Рушники весільнії
Вишиває...
 
Вже фату прозорую
Виткала узорами
Бабиного літечка
Павутина...
Хто там ще засмучений –
На гучні заручини
Кличуть нас музиченьки
Без упину!..
 
НА КАШТАНОВІЙ АЛЕЇ
 
Який ти, світе? - серед тротуару
Каштан розкрив цікаве оченятко.
Який ти, світе? - у зінички карі
Вбирає диво крихітне малятко.
 
День відчиняє сонцесяйну браму...
Ще будуть хмари і сніги над ними.
А зараз осінь, мов ласкава мама,
Каштановими пестить їх очима...
Переглядів: 594 | Додав: Send | Рейтинг: 5.0/1
Всього коментарів: 0
Додавати коментарі можуть лише зареєстровані користувачі.
[ Реєстрація | Вхід ]
Пошук
Календар
Архів записів
Друзі сайту

Copyright Tamada © 2010-2019
Безкоштовний хостинг uCoz