Галина Приступа, вірші. 29.10.2010 р.
***
- Здрастуй, берізко!.. -
Тихо-таємно
Віти шепочуть.
Зоряно, щемно,
Так загадково,
Ніжно-казково...
- Ти сумувала?
Правда ж, чекала?.. -
Тихою згадкою
Зірка упала...
- Я біля тебе
Знову ж бо, знову!.. -
Вечір заслухався
В нашу розмову.
***
Торкаю горобинове намисто,
Іду в дзвінкий каштанів зореліт...
Люблю тебе, моє шахтарське місто,
Хоч серцем я прописана в селі.
А кажуть, двох домівок не буває,
Бо лиш в одній з них батьківське тепло.
Та сині терикони обнімає
Моє шахтарське мрійливе село.
Яснішають міські новобудови,
Старішають в селі моїм садки.
Із міста та й до батьківського дому
Навік переплелись мої стежки.
І вже я долі іншої не знаю,
Бо не злетіть мені одним крилом.
Мій день над містом сонячно світає,
А вечоріє - ген понад селом...
НАШ САД
Як чепуриться сад наш до весни!
Ще на вітрах тремтить вуаль зимова,
А вже в ліщин сережки наготові,
А вже в бруньок п'янкі дівочі сни...
Тут дихає дитинства мого світ,
Здалека в серце тягнеться гілками.
Тут дідовими добрими руками
Прищеплена любов моя навік.
Стара стодола, плетена з лози,
Неначе сторож, втомлено зітхає.
О, скільки вона всього пам'ятає...
Зі стріхи-світла крапелька сльози...
Отут собі розраду віднайду
Під шум таємний липи біля хати.
Щоб саду цьому вік не одцвітати,
Я посаджу черешню молоду.
Вона вбереться гронами суцвіть
І дасть плоди солодкі, ледь гіркаві.
І десь у місті за горнятком кави
Так серденько раптово защемить...
І вже воно ніколи не злукавить, -
Потягнеться туди, де родовід,
Де мій старенький працьовитий дід
Плекав свій сад, щоб правнукам зоставить.
ДОРОГИНИЧІ*
Дорогі Ви мені, Дорогиничі, -
Дорогі Ви мені-і край!
Тут у світ я прийшла опівночі
В свій земний мальовничий рай.
Тут стежину топтали ніженьки, -
Скільки ж кроків уже на ній!..
Тут закохані дні у ніченьки,
А у травах-росинки мрій.
Тут шуміли поміж хатинами
Пшениці мені і жита.
Тут зосталися молодими ще
Кароокі мої літа...
Хтось в догоду моді колись, було,
Перезвав Вас Шахтарським селом.
Наймолодшого міста Волинського
Є й були Ви надійним крилом.
Дорогиничі, дорогі мої, -
Між садами - розкішні поля...
Тут сліди мої, береги мої,
Батьківщина свята моя.
* Дорогиничі - перша назва нинішнього села Шахтарського
Ользі ОСТАПЧУК,
подрузі дитинства
***
Там, де срібні зими
Куталися в іній,
Там, де брів у казку
Вечір синій-синій,
Де летіли санки
В снігову порошу, -
Там жило дитинство,
Миле і хороше.
Згадуєш стареньку
Вибілену хату
І розмови наші,
Де горіх крислатий,
Де під самі хмари
Гойдалка злітала?..
Там дитинство наше,
Наче сніг, розтало...
Попливли за обрій
Гуси-гусенята,
Понесли дитинство
Наше на крилятах.
Вже у нас малеча
Мила підростає, -
У дитячу казку
Знову повертає.
БАТЬКІВСЬКА ХАТА
Запливаєш лебідкою білою
В тихі плеса міських моїх снів.
Незабудками вікон з довірою
Зазираєш в зіниці мені.
Хато батьківська, лагідна пристане, -
В'ється стежечка у житах.
То не зрада, що ми на відстані,
То життя розсудило так...
Якщо серце в путі моє раниться,
Під твоє повертаюсь крило.
Тут у росах незайманих вранішніх
Б'є натхнення мого джерело.
Хато батьківська, лагідна пристане, -
В'ється стежечка у житах.
Лине серце до тебе крізь відстані,
Наче з вирію вірний птах.
50-річчю міста Нововолинська присвячується
РІДНЕ МІСТО МОЄ
Муз. О. Каліщука
Усміхнися мені горобинове, ніжно-каштаново...
Хай засяє в душі знову юності зоряний блиск.
Я у тебе сьогодні, здається, закохуюсь заново,
Рідне місто моє, неповторний мій Нововолинськ.
Як та вулиця звалась? А втім, це яке має значення?
Крізь долоньки листків-оченята небес голубі.
Я сьогодні отут призначаю коханню побачення
І освідчуся знову в довічній любові тобі.
Я бульваром пройду, до підніжжя вклонюся Тарасові
І співанку вплету у вінок привітальних пісень.
Рідне місто моє, не підкорене строгому часові,
З ювілеєм тебе! Хай святиться твій завтрашній день.
Світлій пам'яті батька
Рана в душі ятриться.
Осиротіла хата.
В рамці портрет у світлиці.
Більше немає тата...
Спогад пече зіниці.
Бачиться: на світанні
Ти засіваєш пшеницю...
Чується серцю-востаннє...
Всього було у долі:
Штиль і сімейні грози.
Тягнув ти, мов кінь у полі,
Свого тяжкого воза...
Гострі сумління стріли -
Ними душа розп'ята.
Тебе шанувать не вміли.
Пізно...Прости нам, тату.
Ти з нами й досі поряд –
В думці, в німій скорботі.
Чого не торкнеться погляд , -
Рук твоїх вмілих робота.
Хрест і скромна табличка –
Наша довічна дорога.
А край села капличка, -
Твій дар для людей і Бога.
БІЛЯ ВАШОГО ВОГНЮ...
- Пробачте, я Вам зла не причиню...
Беззахисна, у трепетнім полоні,
Я просто біля Вашого вогню
Погрію захолоджені долоні.
В снігах тонула, мерзла на вітрах.
Здається, навіть серце застудила.
Дозвольте, біля вогнища, мов птах,
Я обсушу заледенілі крила.
Той струмінь довгожданого тепла...
Схотілося веснянку заспівати!..
Я, власне-бо, у ліс Ваш забрела
Під снігом сині проліски шукати... -
Ви знічено руками розвели.
В зіницях промайнула тінь-провина.
Всі проліски давно Ви віддали, -
Із казки вже приходила дівчина...
ПРОЛІСОК
Живу!.. Укотре знову воскресаю.
Натягне день блакитну тятиву -
Впаде промінчик світлий серед гаю,
І я тугі тенета розірву
Торішньої печалі-падолисту,
Важкі сніги зневіри відгорну
І усміхнуся світло так і чисто,
І цілий світ в тобі переверну!..
|