Галина Приступа, вірші. 24.10.2010 р.
***
Де ти, дитинство? Світанком розтануло...
З-поміж хмаринок небом проглянуло -
Так неповторно, так винувато...
Не повернути, не розшукати...
Перша бентежність...
Віти гойдаються,
Ніжно бузковістю день наливається...
Вже не вернути, не розшукати...
Юносте звабна, яка ти?..
***
У воді тихо плавають зорі,
Місяць срібло полоще ночей...
Я навіки згубилася в морі
Твоїх лагідних карих очей.
І уже не знайти порятунку,
І до берега - годі пливти...
Ніч напоєна зоряним трунком,
І у ній тільки ти, всюди ти.
У воді, мов русалоньки, зорі
Ваблять місяця сріблом ночей.
Я не знаю: то щастя чи горе –
Твоє лагідне сяйво очей.
Воно манить незнаним чарунком,
І дороги назад не знайти.
Ніч хмеліє настояним трунком,
І у кожній краплиночці – ти...
НАСТРІЙ
Я б побігла у зливу,
Засміялась грайливо
До громів-блискавиць, -
Пустотлива, щаслива!..
Як в дитинстві, калюжі
Босоніж сколихнула б,
Віти з краплями-бризками
На обличчя струснула б!..
І збентежена, світла,
У п'янкім післягроззі
Я б веселкою стала
Тобі у дорозі...
***
Тануть зорі у моїх зіницях,
І думки згасають десь на дні...
Знаю, в ніч цю знов мені присниться
Погляд твій єдиний вдалині.
Сколихнуться віти обережно,
Зронять у долоні пелюстки.
А у серці стане так бентежно
Від легкого дотику руки...
І вітри заплутають волосся,
Перехоплять подив мій на мить.
Не збагну, чи все те лиш здалося,
А чи справді усміх твій зорить...
І притихнуть в дивному чеканні
Струни чарівливої весни.
Ти прийди до мене на світанні,
Світлий сон у дійсність поверни...
ТРИ БЕРЕЗИ
Дві берези під твоїм вікном
Нерозлучно стали-зупинилися.
В моїм серці смутком поселилися
Дві берези під твоїм вікном...
Дві стежини разом пролягло,
А одна звернула, непомічена,
Мов чиєсь кохання незасвічене,
Загубилась, зникла за селом...
Я печаль від тебе затаю,
В очі подивлюсь тобі вибачливо.
Я в житті твоєму, необачлива,
Третьою березою стою...
ЧУЖЕ КОХАННЯ
Я так тобі хотіла щастя з нею...
З усім-усім, здавалося, змирилась.
Боялась лише, щоб вона зорею
На обрії твоєму не згубилась.
Та дівчинка з весняними очима...
І поруч ти - красивий, сильний, славний.
...Стежини врозбіч. Гордість за плечима, -
У вас там знову, кажуть, щось не склалось...
Безжалісна життєва аксіома:
Де двоє, там стороннього не треба.
А я б, і слів не мовлячи нікому,
Порадницею линула до тебе!..
Ну, що там?.. Будь же вищим за образу,
Вернись, заглянь у ті бездонні очі...
Невже весну закреслив так одразу?
Чи хтось гірку розлуку напророчив?..
Мов листя з віт, безмовні запитання
Холодний вітер струшує в озерце...
Як сталось, що чиєсь чуже кохання
Займає так багато місця в серці?..
***
Ця музика! Юний шал!..
Рясна зорепаду злива...
Принцесою йшла на бал -
Зарошена і щаслива!
Для тебе несла зорю
У чистих своїх зіницях,
І ніжне святе «Люблю...»
Світилось в душі-криниці.
А ти розгадать не міг
У чарах цариці-ночі
Дзвінкий Попелюшки сміх,
Її незрадливі очі...
...У стеблах сухих отав
Заплутались ніжки босі.
А туфелька золота
Чекає на Принца й досі...
ПРИНЕСИ МЕНІ РОМАШОК...
Принеси мені ромашок з літа, принеси –
У прозоро-ніжних крапельках роси...
Тих ромашок, що між хвилями в житах
Білизну хмарин ховали в пелюстках.
Подаруй чарівність літа запашну,
Поверни мене із січня у весну...
...Та чомусь не квіти хиляться до ніг, -
Під ногами тільки білий-білий сніг...
***
Неповторне - перше кохання...
Хай не завше воно - останнє, Та його крізь життя несемо,
Наче диво, в душі бережемо.
Боїмося його згубити,
Мов ранкову росинку збити
На ромашці, що перша розквітла, -
Така чиста, бентежно-світла...
***
Схотілось тиші і води криничної,
Схотілося самотності до болю...
Приїду з метушливості столичної
До тихої замріяності поля.
Ступлю на стежку, вітром обцілована,
І поспішу до батьківської хати.
Мене зустрінуть небом зачаровані
Волошок неповторні оченята...
Напоїть медом липа за стодолою,
І оживуть дитинства світлі тіні.
Ти став моєю лагідною долею,
Куточку милий рідної Волині.
Так легко тут, що хочеться пташиною
Летіти над колосяним прибоєм.
Куди б від тебе, поле, я не линула, -
Душею залишаюся з тобою.
Столичні зваби, ви такі заманливі!..
Я вдячно прийняла гостинність вашу.
Простіть же, що міняю шовк трояндовий
На білий ситець польових ромашок...
|