Галина Приступа, вірші. 18.12.2010 р.
Ты - моя мелодия,
Я - твой преданный Орфей...
***
Ти - остання моя мелодія
Із акордів осінніх вітрів.
Тому трепетно так сьогодні я
Все вишукую барви слів.
А слова-то грона калинові,
То рясні намистини сліз...
І не раз їх дощі полинові
Перекреслювали навскіс.
Ти - остання моя мелодія,
Що створила собі сама.
Десь холодним підступним злодієм
Вже чатує на неї зима.
Та не в злагоді з тим, не в згоді я.
І на крилах весни, мов птах,
Я несу ту світлу мелодію
Крізь осінні мої літа...
ПЕРШИЙ ДЕНЬ ЗИМИ
Ну, здрастуй, здрастуй, віснику зими.
І як удвох нам далі простувати?..
Сів птахом білим. Сніжними крильми,
Немов кохану, прагнеш обіймати.
Чому ж не відчуваю теплоти?
Чому сніжинки, а не цвіт - на вії?..
Мій самозваний легеню, прости, -
Я іншу ласку в серденьку лелію...
ЧИСТОТА
Той перший сніг!..
О ні, уже не перший, -
Вже тисячі було таких снігів.
І хтось так само в білу казку брів,
Із пам'яті сніги минулі стерши...
Ловлю сніжинок зграйки на льоту
І боязко долоню розтуляю:
Лиш крапельки води, - їх вже немає...
А на душі лишили чистоту...
***
В моїх зіницях більше Вас нема.
Шкодую, не шкодую - ще не знаю.
Мов пелюстки ромашкові, зима
Сніжинки обриває, обриває...
Гадає ніби: добре а чи ні,
Що Вас таки у серце не впустила.
...Той сміх іще відлунює в мені
І - тане... Наче біла пелюстина.
ЗИМОВИЙ ДОЩ
І знову дощ-на мій пречистий сніг!..
Невже фінал і в святості летальний?..
Отой мотив, народжений в мені
Учора, - нині вже не актуальний.
В природі, як і в душах, - щось не так...
Та цьому я дивуюся й не дуже.
Учора-непорочна чистота.
Сьогодні-сірі і брудні калюжі...
Іронія печаль мою пройма:
Усе до серця брати-можна й вмерти!..
І лиш до болю вражена зима
Не може зі щоки сльозинок стерти...
Та знаю: всупереч отій сльоті
Іще такі сніги впадуть на віти!..
Засвітяться іскринки золоті,
Воскреснуть в кволих душах самоцвіти.
МЕЛОДІЯ СНІГОПАДУ
Муз. О. Каліщука
...І сніг-поплив!.. Зими збулися чари.
І бруд земний ховатись поспішив.
І витончені скрипки Страдіварі
Смичками доторкнулися душі.
На струни віт лягають ноти білі,
І музикою світяться слова...
У закутки сердець на чистій хвилі
Мелодія пресвітла заплива...
Піднесено, врочисто, невагомо...
Світ слухає: замріявся, затих.
І, може, стане менше зла у ньому
І на краплинку більше доброти?..
У ВИХОРІ ГРАЙЛИВОМУ СНІЖИН
Нарешті утвердилася зима.
На трон зійшла, неначе королева!..
І цілу ніч таємно-крадькома
Творила замок сніжний, кришталевий.
А ранок сонне місто розбудив –
З утіхи можна просто очманіти!..
Відкрилось раптом стільки світлих див,
Що їх у серці навіть не вмістити.
У вихорі грайливому сніжин
Воскреслих мрій сяйнули діаманти...
І пише, пише на гілках ялин
Зима свої казкові фоліанти.
ОДВІЧНЕ ДИВО
Одвічне диво снігопаду, -
Коли такі статечні, ми,
Роки лишивши десь позаду,
На мить стаємо знов дітьми...
Покличу казку давню: - Де ти?
Своїм крилом торкнися віч... –
І вже сніжинки-мов планети,
А я пливу до них навстріч.
Лечу у Всесвіті, - краплина, -
Мене надія окриля:
Десь там - омріяна, єдина
Блакитна зіронька - Земля...
Впаду на груди їй, щаслива,
І проросту стеблом, щоб ти
Під снігом буднів, наче диво,
Міг світлий пролісок знайти...
ЖОВТЕ ПЛЮШЕВЕ ВЕДМЕЖАТКО
Тиха вуличка. Давня згадка.
Як сюди забрелось мені?..
Жовте плюшеве ведмежатко -
У знайомо-чужім вікні.
Струни болісно ворухнулись,
Що дрімали в душі німі.
Це ж бо знову сюди вернулась
Та, з ким долю з'єднать ти міг...
Розіб'ється зима на скельця,
Наче дзеркало з висоти.
Я її упізнаю серцем.
Скажуть очі мої: - Прости...
А за що?.. Чи ж моя провина,
Що судилась така любов, -
Що до неї вела стежина,
Ти ж до мене по ній пішов.
Нерозпиту кохання чашу
Понесла вона в даль - краї...
Забарилось весілля наше,
Та поспішним було її.
Долі склались... Усе в порядку.
Звідки ж присмак цей гіркоти?..
...Жовте плюшеве ведмежатко,
Відпусти ж мене, відпусти...
НА ВЕЧІРНІМ БУЛЬВАРІ
У сріблястім гілок павутинні –
Ліхтарів золоті павучки...
Стих бульвар. У нічнім безгомінні
Хтось до ніг обтрусив нам зірки.
Сяє сніг... Блискотить миготливо.
І тепліє твій погляд з-під вій,
Мов запитує ніжно: - Щаслива?..
І згорнулись тривоги в сувій.
А на серці так світло і чисто,
І печалей немов не було.
Засинає замріяне місто
Під зими білосніжним крилом.
|