Субота, 19-10-2019, 01:21
Вітаю Вас Гість | RSS

Мистецтво Нововолинська

Меню сайту
Наше опитування
Оцініть мій сайт
Всього відповідей: 5388
Статистика

Онлайн всього: 1
Гостей: 1
Користувачів: 0
Форма входу
Головна » 2010 » Грудень » 11 » Приступа Галина, вірші. 11.12.2010 р.
15:47
Приступа Галина, вірші. 11.12.2010 р.
Галина Приступа, вірші. 11.12.2010 р.
 
КЛЕНИ
 
Мої осінні величаві клени, -
Насичена палітра дивобарв...
Червоне, жовте, золоте, зелене
Змішала осінь, мовби для забав.
 
Дивлюсь на вас в якімсь благоговінні.
Тут що не день-то все новий мазок.
В сріблясто-золотистій павутині
Заплутавсь помаранчевий листок...
 
Кошлатить вітер сонцесяйні гриви –
То так легенько, ніби крадькома,
То раптом ціла віхола грайлива
У золотий полон мене прийма!..
 
Немов торкнулась чистого причастя, -
Бентежжя не приховую своє...
Оце і є ота краплина щастя,
Що зачерствіти серцю не дає.
 
Галині Григорівні Самойлович
 
ЖІНКА І ОСІНЬ
 
Погідна осінь. Жінка край вікна.
За шибкою яскраві акварелі.
І бабиного літечка струна
Проводить поміж ними паралелі.
 
І так іще далеко до зими.
Ще у проекті холоди-завії.
Та літо ген зеленими крильми
Майнуло - і лягла печаль на вії...
 
Розвій же її, осене, розвій!..
У вальсі закружляй з багряним листям.
У жінки тої стільки світлих мрій...
Наворожи ж їй, щоб вони збулися!..
 
Пам'яті А.П. Рябченюка - поета,
борця за незалежність України,
у день 70-річчя з дня народження,
його дружині Марії Миколаївні Рябченюк
 
***
 
Сльоза сьогодні мовби й не годиться, -
Та світиться, непрошена, на віях...
Поете, щирих Ваших слів живиця
Воістину безсмертне душі гріє.
 
...Сьогодні сім десятків у світлиці
Застільне гостювали б разом з Вами...
І повнилась би «Мамина криниця»
Нових рядків джерельними словами...
 
Але... Судилось серцю зупиниться.
У напівзлеті обірвалась мрія.
Та підхопила свічечку-зірницю
Дружина з іменем святим - Марія...
 
Здавалось би, поранилася птиця, -
Голубка Ваша вірна сизокрила.
Та слово Ваше в голосі святиться!..
Й вона - летить!... Одним крилом, - всесила!
 
Хай вдячна пам'ять понад краєм лине
І віршам Вашим дасть новії злети!..
Вчимось у Вас любити Україну
І вірності вчимось у Вас, Поете.
 
ОСІННІ РОМАШКИ
 
Посеред ріллі, у спустілому полі, -
Мов пригорща снігу біліє здаля.
То викликом гордим осінній сваволі
Букетик ромашок підносить земля.
 
В обрамленні вій - пелюстин білосніжних –
Всміхаються оченьки їх золоті.
Осінні ромашки - хвилюючі, ніжні,
Але - не травневі, але вже не ті,
 
Що мрійне шукало дівча між колосся
Й нехитре гадання творило собі.
Щось, може, й збулося. А щось не збулося.
Чи ж винні ромашки у тім, далебі?..
 
Мої відчайдушні... Збагнути вам важко,
Що зараз - пора осяйних хризантем.
Осінні ромашки, останні ромашки!..
Нехай вами доля довіку цвіте.
 
НЕПРАВИЛЬНА ЛЮБОВ
 
Буває ж так: залита цвітом вишня...
А там, дивись, плоди вже віддала.
І раптом десь під осінь - о Всевишній! -
На ній раптово гілка зацвіла!..
 
Той цвіт-як виклик, наче непокора
Дощам осіннім, пізнім холодам.
Як звикли ми, щоб все було упору.
А що невчасно-то уже біда!
 
А що незвично-те чомусь вражає.
Та як же він хвилює, отой цвіт!..
...Признатися боїшся, що кохаєш,
І та любов неправильна, як світ?..
 
ЧОРНОБРИВЦІ
 
Як відчайдушне сяють чорнобривці!..
У присмерку-оранжевий вогонь.
Хто ж світлячки яскраві запалив ці
У чашах листопадових долонь?..
 
Давним-давно вже зачинили літо
За небосхилом журавлів ключі.
Листком прощально помахали віти.
Вже й морозець погрожує вночі.
 
А тут зухвалість отака!.. Остання
Надія у зосінених очах.
Отак, бува, засвітиться кохання
У надвечір'ї долі... Мов свіча!..
 
Маленькі золотисті світлофори...
Душа їх, як перепустку, сприйма
У світ надії, віри, непокори.
Дарма що підкрадається зима.
 
***
 
Закрила серце за сьома замками.
Уже й сама ключів не підберу.
Стою так винувато перед Вами,
Як восени береза на вітру.
 
Чому Ви не прийшли тоді, як листя
У мене брунькувалось на крилі?..
Закрите серце. Вибачте. Змиріться.
Ключі, мабуть, забрали журавлі.
 
СПОГАД
Муз. О. Каліщука
 
Білий цвіт хризантем,
Серця трепетний щем
І святкового вечора чари...
Світлі зблиски в очах,
При врочистих свічах –
Романтичні танцюючі пари...
 
Ви заходите в зал.
Той бентежності шал...
Стало подиху раптом замало.
І збагнула душа -
Полохливе пташа:
Вона Вас підсвідоме чекала.
 
За столом потойбіч -
Гіркота протиріч,
Ясне полум'я свічки палає.
Погляд падає ниць.
Дотик Ваших зіниць
Кожним нервом своїм відчуваю.
 
Думки зоряний злет.
Гордий Ваш силует
Передчасно цей зал залишає.
Я одна не одна.
Світло плаче струна.
Догоряє свіча, догоряє...
 
ОСІНЬ. ДОЩ. ДІАЛОГ НА БУЛЬВАРІ.
 
Ніч. Асфальту ріка уздовж.
Ліхтарів маяки. Парасолі –
Два напнуті вітрила долі.
- Прочитай що-небудь про дощ...
«Дощ?.. Сьогодні він-з гіркоти.
Так зухвало жбурля у вічі
Падолисту воскові свічі
І шепоче: - Спали мости!
Все одно вороття нема
У весняне твоє кохання.
Холод. Лютих вітрів зітхання.
Крига поглядів. Слів зима... –
Монотонний отой мотив
Крає серденько, студить душу.
Я ховатись від нього мушу!
Я не можу-про дощ! Прости.
Знаю, ночі чорне шатро
Завтра згорнеться непомітно
І небес парасолю блакитну
День розкриє нам на добро...»
- Я не хочу зараз-про дощ...
Переглядів: 490 | Додав: Send | Рейтинг: 5.0/1
Всього коментарів: 0
Додавати коментарі можуть лише зареєстровані користувачі.
[ Реєстрація | Вхід ]
Пошук
Календар
Архів записів
Друзі сайту

Copyright Tamada © 2010-2019
Безкоштовний хостинг uCoz