Галина Іванівна Приступа
Приступа Галина Іванівна народилася 2 січня 1956 року в селі Дорогиничі (с. Шахтарське) Іваничівського району на околиці міста Нововолинська. Закінчила Нововолинську середню школу №2 та електромеханічний технікум.
Поезії пише зі шкільних років. Друкувалася в республіканських виданнях (газета „Зірка”, журнали „Піонерія”, „Дніпро”), обласних газетах „Волинь”, „Молодий ленінець” (тепер „Віче”), районній газеті „Колос”, місцевому часописі „Наше місто”. Займалася в обласній літературній студії „Лесин кадуб”, яку очолював волинський поет В. Гей.
Автор збірки поезій „Краплини нерозпитої любові...” (2008 р.).
Щось має бути вічним…
Щось має бути вічне в цьому світі,
Щось має бути – вічне і святе…
Ми прагли їжі-ось ми ніби й ситі,
Багатства прагли-ось і грошовиті.
Та раптом пізнаєм якоїсь миті,
Що це усе-не те, чомусь не те…
Щось має бути вищим в цьому світі
За суєтність, за доларовий шал,
За диких оргій навіжений шквал,
За чорний „кайф” підступної отрути,
За насолод сумнівних забуття.
Щось має бути, щось же має бути…
Допоможи нам, Боже, це збагнути,
Бо нащо тоді тлінне це життя?
Хай стане совість вчинкам на сторожі.
Зупиниться нехай на півдорозі
Убивця, що нових шукає жертв,
І злодій, що поласивсь на чуже.
Все має у житті первопричину.
І хоч не вірю в чудеса давно,
Та хочу, як в зворотному кіно,
Вернути підлість у її личину.
Колише матір на руках дитину,
Не злодія, не вбивцю – ангеля…
Хай добротою повниться Земля,
Зорить кохання в світлому зеніті.
Щось має бути вічним в цьому світі…
І напише нам літо ромашкову світлу поему…
Подивлюся на світ
Крізь лукавинку твого усміху, -
І заграє веселка,
Де щойно гриміла гроза.
Після прикрих невдач
Піднімуся на сходинку успіху,
І зорею засяє
Очищення срібна сльоза.
А життя, як життя:
Вічні клопоти, вічні проблеми.
Але рано чи пізно
Таки їх розв’яжемо ми!
І напише нам літо
Ромашкову світлу поему,
Щоб читати її
Аж до білого сяйва зими.
Спогад
Білий цвіт хризантем,
Серця трепетний щем
І святкового вечора чари…
Світлі зблиски в очах.
При врочистих свічах –
Романтичні танцюючі пари…
Ви заходите в зал.
Той бентежності шал!..
Стало подиху раптом замало.
І збагнула душа –
Полохливе пташа:
Вона Вас підсвідомо чекала.
За столом потойбіч –
Гіркота протиріч.
Ясне полум’я свічки палає.
Погляд падає ниць,
Дотик Ваших зіниць
Кожним нервом своїм відчуваю.
Думки зоряний злет.
Гордий Ваш силует
Передчасно цей зал залишає.
Я одна – не одна.
Світло плаче струна.
Догоряє свіча, догоряє…
…Під час побутової сварки дочка смертельно поранила ножем свого батька, який п’яним накинувся на неї і почав душити…
(з фабули справи)
…Зайшла у кабінет слідчого з необхідними документами і, вражена, застигла… Звучала поезія… з уст сестри обвинуваченої, яка виступала у справі в ролі потерпілої і свідка трагедії. Сама ж обвинувачена безбарвним поглядом дивилася кудись за вікно…
Рядки, що зародилися в цю мить у душі – спроба зазирнути у психологічний стан обвинуваченої під час останнього допиту…
Мовчазний монолог
Це – витівка слідчого а чи іронія долі?.. –
На допиті (Боже мій!..) голос поезії лине…
А я – наче бранка у свого незгойного болю.
Затерпли вуста. І вічністю – кожна хвилина…
Читай же, сестричко! Ти тут – потерпіла і свідок
Мого падіння, з якого ніколи не встати.
А я – хто? Убивця?! Під вирок тяжкий напослідок
Сумління моє заголосить: - Простіть мені, тату!..
…Як зла баобаби вже душі слабкі розпирали
І каркали віщо трагедії вісники-круки,
Ви, батьку, самі ж бо із чарки те зло поливали, -
Щоб швидше росло, щоби вклало ножа мені в руки!..
О, батьку, простіть! За те, що живу. Що криваві
Сліди мого злочину вироком суду не зняти.
…Твої, сестро, вірші, - на жаль, вже постскриптум у справі…
І плетиво віт за вікном – наче грати…
У храмі
…І сходить світла Божа благодать
На чисто-біле полотно молитви –
Духовний плід невидимої битви
Добро зі злом… І треба розпізнать
У світі цім, де все переплелося,
Один лиш голос в мільйонноголосі,
І шлях один обрати з двох шляхів.
А в душах наших бур’яни гріхів
Підводяться уперто і лукаво.
І поглядом суворим і ласкавим
Ісус Христос із книгою в руці
Застеріга правицею з ікони…
Та світ свої вшановує закони,
І правлять балом гроші-папірці.
Втомився час од вічної гонитви!
Жертовним блиском свічечки тремтять…
І сходить світла Божа благодать
На чисто-біле полотно молитви…
2.09.2010
|