Анатолій Поліщук, вірші. 5.02.2014 р.
Україні
Хтось любить літо, а хтось - зиму,
Хтось любить цвіт, а хтось - плоди.
Щасливу, світлу Україну
Хотів би бачити завжди.
Не ту, обстрижену наголо,
В одежі наймички, раби,
Знедолену жебрачку кволу,
Неначе втілення ганьби...
А ту, що в білій вишиванці
Стрічає сонце, що встає,
У посмішці крилатій вранці
Хвалу Творцеві воздає.
Людьми багату і словами,
Щедротами лісів, полів
І працьовиту до нестями...
Я б на руках таку носив.
Твої сини ми, Україно,
Турбота наша - щастя неньки,
Хай лине пісня солов'їна,
Хай втішиться її серденько.
12.03.2013 р.
Це Україна
Упали роси на покоси
Чи ранок це зронив сльозу?
Берізонька омила коси
Липневим дотиком дощу.
Ріка сховала ніжну бранку
В густім туманнім молоці.
Верба сплакнула на світанку,
Сльоза скотилась по щоці.
Бурлака вітер стрепенувся,
Струсив росинки з пліч рясні,
До сонця вгору потягнувся –
Ловити промінці ясні.
Кувала голосно зозуля,
Не поскупившись на літа.
І, залишивши рідний вулик,
Трудилась бджілка золота.
Немає слів... Це Україна,
Свята, натхненна сторона,
Де кожна квітка - мов людина
І Богородиці душа.
14.07.2013 р.
|