Анатолій Поліщук, вірші. 4.09.2013 р.
Нічне місто Лева
Крилом вечірнім вкрите місто,
Спустився сутінок-павук,
Жевріло ліхтарів намисто...
Гучний гудків трамвая звук...
Будівлі відкривали очі
Поволі - зверху, справа, вниз...
Заволікло пітьмою ночі...
Трамвай, мов лайнер, йшов в круїз.
Порожні крісла у вагоні
Та сонний з праці контролер...
Приїжджих море на пероні...
В таксі очікує шофер,
Щоб провезти нічним вже містом
В красі неонових вогнів
По вуличках тісних зі свистом.
Трамвай по колії гримів...
Не спало сонне місто Лева,
Поволі очі загасали...
Лиш королі та королеви
За руки парами гуляли.
Чужа земля
Воїнам, солдатам, друзям,
що воювали в Афганістані,
присвячується
Чужа земля... Каміння... Скали...
Зірки на небі повставали...
Якісь гіркі, поодинокі,
Не ті, що вдома - синьоокі.
Чужа земля - в крові та смерті...
Солдатів спогади відверті...
У горлі - ком, в очах - сльоза
І та дівчина молода,
Її цілунки до світанку...
Пожовкле фото - в чорну рамку...
Чужа земля... Ревіння бурі,
Гранат розриви, шепіт кулі...
На фото вірні, щирі друзі...
В крові комбат... Лице в напрузі...
В бою поранений, весь білий...
Фотограф виявивсь безсилий...
Лишився, щоби пам'ятали...
Вони, вони недокохали...
На ті цілунки він молився...
Війна - гірка, жорстока вбивця...
Чужа земля... Пожовкле фото...
Крокує маршем нова рота,
Фотограф сивий... Капітан...
Війна позаду та Афган.
|