Анатолій Поліщук, вірші. 3.09.2014 р.

Накидка

Оторопів. Без слів, без мови...
Береза юна у обнові:
Накидка з білого ажуру
Змінила сукню із велюру.

Срібляться ниточки узору
У сонячну ранкову пору.
Бродяга-вітер й той спинився,
Мабуть, на перли задивився.

Птахи між гілками літали,
Накидку ніжну поправляли,
І шепотіли щось кравцю:
«Прикрась, ще гілочку ось цю».

Немов за їхнім повелінням,
Нитки піддалися плетінню,
З клубка, невидимого оку,
Плелась мережка крок за кроком.

Передалося вже й кущеві...
Між сріблом ягідки рожеві
Додали ранку новизну...
За видумку люблю зиму.

14.02.2013 р.

Находить літо

Проходять дні крізь товсті стіни,
Надворі літо постає...
Зелені ягоди шипшини,
Трава жовтіє де-не-де...

І сонце світить золотаве,
До ставу гонить дітвору,
Ігристе на воді, яскраве,
Зі смужки виткало межу.

Притихли вишні у садку,
Вклонились віти плодовиті,
Немов жаліючи весну,
Туманом сизим оповиті.

Весна покинула терени,
Правління літу віддала.
Радіють птахи, пишні клени,
Найбільше рада дітвора.

21.05.2О13 р.