Анатолій Поліщук, вірші. 3.04.2013 р.
Косовиця
Ще роси сонце не вітали...
Густий туман, мов молоко...
Над косовицею вставало
Проміння перше... Вже й село
Під співи півнів просиналось.
Клепали коси косарі.
І сяйво місяця ховалось,
Губилось в сизій глибині.
Коса з шипінням по травиці,
В покоси клала цю траву,
Журлива пісня косовиці
Летіла птахом по селу.
На небі сонце вже вставало...
Пірнув у річечку туман...
Пузатий джміль собі зухвало,
Немовби танцював канкан,
Стрибав з стеблини на стеблину,
Дзижчав сердито на косу.
А та шипіла без упину,
Аж поки збила всю росу.
Листопад
Кружляє осінь листопадом,
Земля покрилася листом,
А ніч світилась зорепадом,
Метелик бився за вікном.
О, як хотілося йому
Лишити осінь цю сумну,
Яскраві крильця безнадійно
Об шибку билися постійно.
До світла, в хату, до тепла, -
Благали шумно два крила...
І знову, знов їх не почуто...
Загомоніла осінь люта,
А вітер бив у скло крилом –
І впав метелик за вікном.
Буяє осінь листопадом,
Сипнула навіть уже градом.
На підвіконні лежить лід,
Й метелика пропав і слід.
Лишилась осінь... Листопад...
То сніг ішов, то дощ, то град.
|