Анатолій Поліщук, вірші. 29.10.2014 р.

Спека

Пекучий день... година друга...
Ані хмаринки, ані тіні...
І лишень спека недолуга
Палила сонячним велінням.

Проміння падало сліпуче
На трави, квіти і дерева.
Сміялось сонечко жагуче,
Палилась ягідка вишнева.

Ковток води, ковток, краплину
Просили сад, ліси, дорога...
Матуся обняла дитину,
Дощу молила, тіні в Бога.

Година третя, все без зміни,
Уже за сорок, плач та спека...
І небеса блакитно-сині...
Градус, два - це небезпека.

Сонцю краплю віддала земля
З розломів репаних глибоких.
Стогнала й плакала вона
Від ран обпалених жорстоких.

11.05.2013 р.

Сутінки

Журливе сонце, сиві хмари,
Навпроти - місяця серпок.
А вітер під акорд гітари,
Запрошував усіх в танок.

Він намагався звеселити
Цей день, що шкутильгав до сну,
Вечірні розломити плити,
Погоду втримати ясну.

Хоч сил покладено чимало
Й гітари стрілила струна,
Все ж ніч бурхливо наступала,
З-під хмари зиркнула зоря.

Лише вона раділа вітру
І брату - гострому серпу.
Мелодію підтримала нехитру,
Дістала скрипку та трубу.

Загомоніли звуки ночі –
Всі колискові, затяжні...
У сутінків відкриті очі.
Чомусь злипаються мої...

08.05.2013 р.