Анатолій Поліщук, вірші. 24.11.2010 р.
Веди мене, веди
Позаду пройдені шляхи,
Чобіт підошва стерта,
А я спішу знайти світи,
Де істина відверта.
А за плечима, як у сні,
Доріг минулих роки
І вперто хочеться мені,
Стрімкі робити кроки.
Вперед до сніжної вершини,
Де світло чисто-біле,
Де радість кожної хвилини,
Об’єднує все в ціле.
Де слово – правда, не брехня,
Кривих дзеркал відсутність,
Де лише Боже визнання,
Богородиці присутність.
Веди мене, прошу веди
За руку, як сліпого
І зірку мудрості світи,
Веди до світу Твого.
І руку простягну другим,
По переду вершина,
Не хочу бути все чужим
Ти Матір, я дитина.
По заду пройдені шляхи,
Чобіт підошва стерта,
З Тобою віднайду світи.
Бо вдача моя вперта.
17.04.2010 р.
Дітворі
Мчить до школи дітвора
Гомінливо шумна,
Посміхається пора
Дивовижно-думна.
Всіх за парти розсадила
Весело-щаслива,
Щоби вчителька навчила
Мудро-клопітлива.
І поклала у серденька
Золотаво-ясні,
Яка правда є гарненька
Й дні життя прекрасні.
Коли вмієш всіх прощати
Радо-веселково,
Той біди не будеш знати -
Серденько здорове.
У долоньках, щоб добро
Виростало в ріки,
Щоб поділося все зло,
Геть пішло, навіки.
Ой ти мила дітвора
Гомінливо-шумна,
Правди істина жива,
То ж не будь бездумна.
03.10.2010 р.
Задзеркалля
Впала зірочка із неба.
Загадав бажання я:
Розпізнати треба себе,
В задзеркалля увійти.
І пройтися по тенетах,
Досягнув глибин морських.
Між словами у куплетах
Серце кволе віднайти.
Задзеркалля – світ безмежний
І цікавий до нестями.
Став з роками обережний,
Загорівся я словами.
Бачив сміття непотрібне,
Що дорогу перекрило:
То велике, а то дрібне –
Кожне забирало силу.
Прибираю, те, що бачу,
У руках моїх святиня,
Не хвилини вже не страчу,
Зла й підступна є гординя.
В задзеркаллі неможливо
Жити в безладі з собою,
Для душі – це так важливо
Пострічатися з тобою.
Задзеркалля вивертає
На поверхню все, що скрито,
То ж загляньте хто бажає
І пройдіть крізь її сито.
23.09.2010 р.
|