Анатолій Поліщук, вірші. 24.04.2013 р.
Золотий падолист
Полум’ям палають ясени,
У берізок сукні золотаві,
А дуби ще літні бачать сни
Й тихо ронять жолуді у трави.
В парку галаслива дітвора
Милувалась тихим падолистом.
Золотаво-сонячна пора –
Наче юнка в зорянім намисті.
Навіть пустотливий вітерець,
Закохавшись в посмішку калини,
Запросив її галантно у танець
Й дарував росинки-намистини.
Де-не-де кружляв граційно лист,
Все затихло - милувалось танцем...
Грав мелодію невидимий флейтист,
Наливались яблука рум'янцем.
Погляд осінь чарувала
Змінила літній зелен-лист
На жовто-сонячний батист
Берізка - діва білонога.
Листочки-свічечки вгорі
Теплом палають на зорі,
Красою тягнуться до Бога.
А навкруги дуби старі
На варті, мов богатирі, -
Пильнують осені щедроти.
Ранкове сонечко здаля
Торкнеться променем гілля –
Іще добавить позолоти.
Підступний вітер, мов хижак,
До золота відчувши смак,
Коштовне листя обриває.
Берізці ж золота не жаль,
Бо знає: білосніжну шаль
Зима їй сріблом вишиває.
Мій погляд осінь чарувала,
У ній краса твоя постала,
Берізко мила жовтолиста,
Красуне в сукні із батисту.
|