Субота, 19-10-2019, 01:23
Вітаю Вас Гість | RSS

Мистецтво Нововолинська

Меню сайту
Наше опитування
Оцініть мій сайт
Всього відповідей: 5388
Статистика

Онлайн всього: 1
Гостей: 1
Користувачів: 0
Форма входу
Головна » 2010 » Грудень » 22 » Поліщук Анатолій, вірші. 22.12.2010 р.
14:49
Поліщук Анатолій, вірші. 22.12.2010 р.
Анатолій Поліщук, вірші. 22.12.2010 р.
 
В небі місяць
 
В небі місяць, ніби човен,
Між хмаринками пірнає,
Скорпіон, Стрілець і Овен
В гості до себе взиває.
 
Між Дельфіном і Драконом
Направляє парус вміло.
Хмарки хвилями зі стоном
Налітають вперто, сміло.
 
По дорозі перешкода,
Ведмежа і Ведмедиця…
Сильно хмариста погода
Закриває зірок лиця.
 
Розгубився місяць-човен,
Як пізнати зірку милу,
Заховався в хмарах Овен,
Не подужав бурі силу.
 
Десь та зіронька єдина
Між сузір’ями блукає,
Не страшна лиха година,
Вперто зіроньку шукає.
 
Ось угледів він Полярну,
На Ведмедів кинув оком,
Ще не бачив таку гарну,
Закохався ненароком.
 
Ой ти зіронько прекрасна,
Сил набрався, скинув втому,
На шляху, ти свічка ясна,
Разом прийдемо до дому.
 
І прискорив човен хід.
Щоб піймати зорю бажану.
Бачив північ, південь, схід
І тебе, палку, кохану.
 
До людей звертаюсь щиро,
Хоча терни на шляхах,
До кохання летіть сміло
І любов несіть в роках.
06.09.2009 р.
 
Життя, як оте мерехтіння
 
Вмирає моє покоління,
В далекі відходить світи.
Життя, як оте мерехтіння,
То блисне, то гасне в тиші.
 
Буває яскраве і видне,
І мова про нього щодня.
А інше таке незавидне,
Що й слів підібрати нема.
 
У кожного шлях і дорога,
Завдання для всіх лиш одне,
Полюбити вічного Бога -
Бува незавидне святе.
 
Тож важко судити про когось,
Хіба побажати добра.
Ніколи не радити чогось,
Що витікає від зла.
 
Життя хоч коротке та дивне,
І кожне іде до кінця,
Буває дверима так гримне,
Що гасне натільна свіча.
 
Вмирає моє покоління,
В далекі відходить світи.
Навчитись бажаю терпіння,
Щоб їм освітити шляхи.
18.10.2010 р.
 
Лечу я за вітром
 
Вільно лечу я за вітром
Крізь ріки, моря, океани,
За гори, до сонця, за світлом,
Позаду лишивши тумани.
 
Повітря вдихаю я вільно
І киснем наповнюю груди,
Тебе я люблю дуже сильно
І образ Твій бачу повсюди.
 
О, рідна, рідненька Матуся,
Ти, Вселенської серце душі,
З Тобою ніщо не боюся,
Ти, дорогу вказала мені.
 
Де б не був, і куди б не зайшов,
(Стежини ведуть всі до дому),
Білим снігом, Ти, стелиш покров,
Віками не знаючи втому.
 
Читаю по Книзі, як карті,
Вибираю маршрут в висоту,
Матуся миленька на варті,
На воротах в небесну красу.
 
По вірі, любові, надії,
Ти, їх відчиняєш щоденно,
Премудрості серце, Софії,
Назавжди, навіки блаженно.
 
Вільно лечу я за вітром,
До Тебе рідненька Матуся,
За гори, до сонця, за світлом,
До Бога звертаюсь, молюся.
30.10.2009 р.
Переглядів: 408 | Додав: Send | Рейтинг: 5.0/1
Всього коментарів: 0
Додавати коментарі можуть лише зареєстровані користувачі.
[ Реєстрація | Вхід ]
Пошук
Календар
Архів записів
Друзі сайту

Copyright Tamada © 2010-2019
Безкоштовний хостинг uCoz