Анатолій Поліщук, вірші. 1.10.2014 р.

Перший промінь

Схід сонця. В небі перший промінь
Протер жагучу темноту.
Незрозумілий спів чи гомін
Нічну порушив тишину.

Прокукурікав ноти півень,
Звістив про перші промінці.
Віддав би йому з сотню гривень...
Сьогодні й завтра - вихідні.

А він невтомно, без зупину –
Кукуріку, кукуріку.
Вже й сонечко взяло торбину,
Вмочило ніжку у ріку.

Карасик, окунь чи плотвичка
На хвилях плескались спроквола.
То хвостик висунуть, то личко,
Виписують на плесі кола.

Можливо, риб'ячий годинник
Оповіщав початок дня.
Ведмедик вийшов у малинник...
Сніданок - ягідка смачна.

Все оновилось. Перший промінь,
Немов із лакмусу папір,
Скрізь розбудив щоденний гомін,
І ліс, і річку, й поле, й двір...

21.04.2013 р.

Пелюстки квітів, як поеми

Дивлюсь на квіти, їх пелюстки,
На цю чарівність, пишноту,
На шовковисті, ніжні смужки,
На Богом створену красу.

Тримаю трепетно в долоні
Троянду бархатну, п'янку.
Від аромату у полоні
Немовби вкопаний стою.

Ці пелюстки - червоно-білі
Налиті соками землі...
У незабудки також милі –
Голубуваті, неземні.

Тюльпани, маки, хризантеми,
Ромашки в полі, нагідки...
Пелюстки ваші, як поеми,
Читаю їх, пишу рядки...

Закоханий, немовби в діву,
У кожну квітку чарівну
І відчуваю силу співу,
І скрипку, й арфу, і весну.

15.05.2013 р.