Анатолій Поліщук, вірші. 19.03.2014 р.
Трагічність
Якось мені не по собі,
Коли згадаю я про вічність.
Палахкотять зірки вгорі,
За ними, мабуть, потойбічність.
Чи хтось наважився колись
Пройти невидимого грані?
Коли ішов, чи він моливсь?
Чи відповідь шукав в стакані?
Чи та молитва осяйна
Проводить душі поза мури?
Чи оковита так смачна,
Щоб ради неї - на тортури?
Чи гріх буває прохідним?..
Наскільки чаша ним наллється?..
Чи хто з гріхом ставав святим?..
Чи гріх із святістю зіллється?..
Спокою думка не дає:
Наскільки поряд ходить вічність.
Молюся. Навкруги гріхи...
У них життя уся трагічність.
13.01.2013 р.
Протиріччя
В мені живе любов до Бога
І протиріччя чужина.
Злітаю лебедем до Нього...
В провалля падаю гріха.
Все шкереберть, а то лінійно...
Емоцій сплеск - і тишина...
Щасливо дихаю та вільно,
То в бурю падаю сповна.
У боротьбі я сам з собою,
В душі моїй - сто літ війна.
То очищаюся водою,
То знову бруд, то знов - з багна.
Доріг земних вже половина,
Чобіт протертих череда...
А я, немовби та дитина,
Наполовину сирота.
Прости, пробач мене такого,
В моєму серці лише Ти.
Найкраще в світі все - від Бога,
Святої Трійці чистоти.
Прости мене! Пробач! Прости!
25.04.2013 р.
|