Анатолій Поліщук, вірші. 17.11.2010 р.
Вдивляюсь
А я вдивляюсь в світ безмежний
І себе хочу віднайти,
І погляд кину обережний…
На морі бачу кораблі,
Вони ховаються у бурі
Між хвилями високої води,
То тихо линуть у лазурі,
Аби до пристані прийти.
Ще бачу чайку білокрилу,
Яка так голосно кричить,
Від бурі набирає силу,
Летить до берега спочить.
Орла, на скелі височезній,
Що хоче в небо улетіть.
Коня на полі широчезнім,
Що з вершником галопом мчить.
Куди не гляну, бачу себе
І пристань, гавань – Божий дім.
Усе життя іду до Тебе,
І бачу ціль служіння в тім.
Пройду крізь хвилі, гори, поле,
Доріг невидимих шляхи,
Очищу серце своє кволе,
А Ти мені завжди світи.
06.09.2010 р.
День народження
День на день, як два брати,
Є один, й дихнула ти,
Промінь світла, запах ночі,
Сяючи, відкрила очі.
Засвітився небокрай,
Мами руки, небо, рай,
Сонечко ласка обличчя,
День народження в сторіччя.
Лише раз, цей день один,
Він найкраще всіх перлин.
Привітання, подарунки,
Милих друзів поцілунки.
Років сто бажання жити
І кохати, і любити,
Одному тримати вірність,
Не забути честь і гідність.
Є незгоди, перешкоди –
Це все прояви погоди,
З буревієм відлітають,
Тих, хто любить не чіпають.
Є небесне, є земне –
Лише перше хай несе
У блакить, туди, де зорі,
Де здорові, а не хворі.
Де народження, як казка,
Де панує Божа ласка
На любов і на тепло,
Де живе лише добро.
08.09.2009 р.
Зима як з дитинства
З дитинства вернулась зима,
Морозом обвіяла лиця,
В санчатах спускалось дівча.
Сніг білизною іскриться.
Протягує руку дідусь
З жезлом величним із льоду,
Торкнувся деревця… Дивлюсь
День вже міняє погоду.
Снігом сипнуло лапатим,
Вітром шалено дихнуло,
В потяг запряглись санчата,
Сміхом веселим війнуло.
В скло обернулася гірка,
Добре натерта юрбою,
Їде відважна п’ятірка.
- Люба, давай ти за мною!
- Згадаймо роки дитячі,
Сніжних баталій пориви,
Ігри шалені хлоп’ячі,
В холод були ми щасливі.
З дитинства вернулась зима,
Снігу у пояс місцями,
Давно ж ти такою була,
Рясно покрита снігами.
13.02.2010 р.
|