Анатолій Поліщук, вірші. 15.05.2013 р.
Синь та Вир
За легендою про озеро Синевир, що в Карпатах
Очей не можу відірвати
Від мальовничих зелен-гір.
Чарують величчю Карпати,
Шепоче казку Синевир
Про діву Синь голубооку,
Про парубка на ймення Вир
І про сльозу, котра щороку
Несе кохання з ясних гір.
В долонях гір зібрались сльози,
Прекрасне озеро. Повір,
Любов здолає бурі й грози.
Навіки разом Синь та Вир.
Камінь-острів над водою,
Могила хлопця-пастуха...
Вона припала і рукою
Могильний камінь обняла.
Кохання клич присутній нині,
Душею це я відчував.
Синь та Вир - ці води сині
Господь Отець благословляв.
Карпати
Димлять смерекові пожежі.
Високих гір шпилясті вежі...
І, ніби ненька, люба мати,
З туману постають Карпати.
Одна за одною хмаринки,
Пухкі, крилаті балеринки,
До неба ручки простягали,
Карпати в срібло зодягали.
Дерева небо напувало,
Над ними сонечко вставало,
Мінялось срібло в позолоту...
Паслась отара коло плоту.
Казкова музика трембіти
Струнких смерек гойдала віти,
Неслась туманом до вершини,
Співали пісню полонини.
У казку втрапив безіменну
І закохався в незбагненну
Безмежну синь Карпатських гір,
У співу чар і сяйво зір.
|