Анатолій Поліщук, вірші. 12.02.2014 р.
Волинське Полісся
Моє приваблює Полісся
Чарівністю простих людей,
І вітром диким, що пронісся
В заплавах з ґелґотом гусей.
Дівочим співом стоголосим,
Юнацьким танцем запальним,
Дітьми, що в росах бродять босі,
І дятла дріботінням рим.
Росою, випитою сонцем,
І звуком птаства голосів,
І дужим дубом - охоронцем
Безкраїх і густих лісів.
Приваблюють нічні узлісся
Химерністю казкових див.
Це та Волинь, це те Полісся,
Півсотні літ в котрім прожив.
24.06.2013 р.
Осиротілим селам
Покрилось поле бур'яном,
Безсилі вже селянські руки,
Спокушені легким добром,
Повиїжджали діти й внуки.
Стоять хати осиротілі,
Дитячий сміх навічно зник.
Сади незібрані дозрілі...
На серці - почорнілий крик.
Село оділось в вік пенсійний,
Глибокі борозни в лиці,
Принишк і вітер мелодійний,
Без пісні нині і лани.
Лиш де-не-де ревуть корови...
Зарослі бур'яном двори.
Перекосилися будови,
Не чутний гамір дітвори.
А ще недавно, літ так «надцять»,
Гудів веселий тракторець.
В колгоспі їх було з сімнадцять,
Їх шум розносив вітерець.
Поля у борознах, посівах,
Та й хлібом пахло навкруги.
Зерно вирощували в співах
Діди, бабусі молоді.
Життю тоді село раділо,
У клуб привозили кіно...
Колишня молодь посивіла,
А з ними й нинішнє село...
|