Анатолій Поліщук, вірші. 11.09.2013 р.
Дати
Сорок перший - сорок п'ятий...
Пам'ятає мама дати.
І мені розповідала,
Як зоря в крові вставала,
Як густий, їдкий до болю
Дим стелився в чистім полі.
Із хатини до хатини
Ніс для кожної родини
Горе, сум. і біль утрат:
Гинув батько, син чи брат...
Ніс печалі, і розлуки,
І гіркі вдовині муки,
Й нелегку сирітську долю,
І могили серед поля...
Там загиблі у бою...
Голову схилив... Стою...
Спочивайте в мирі з Богом
Там, за вічності порогом...
Пломеніють свіжі квіти,
І вінок поклали діти.
Сорок перший - сорок п'ятий...
Пам'ятаймо й ми ці дати.
Перша - горе і біда,
Друга - радості сльоза
За народ, за перемогу,
За повернення дорогу
У домівку, в рідний край.
Без війни - життя, як рай.
Столітня пам’ять у дубів
Столітня пам'ять у дубів,
В очах живуть набіги
Загарбників-кочівників...
Стоять ордою печеніги.
Їх коні мчаться навпрошки,
Як вітер з буревієм.
Горять вкраїнськії степи,
І дим клубиться змієм.
Шумлять дуби, ввібравши силу,
Молитви воїнських полків.
Герої забрані в могилу...
Курган і хрест старих часів.
Читаю з кожного листочка:
Іван, Степан, Данило
З найдальшого прийшли куточка
І в бій вступили сміло
За Русь, за правду і за віру,
За хліб, за сонце і дитя.
Зібрала Русь славетну силу,
Де кожен бився за життя.
Стоять дуби, шепочуть тихо
Про славу пращурів отих.
І радість увібрали, й лихо...
Прошу, прислухайтесь до них.
|