Анатолій Поліщук, вірші. 10.04.2013 р.
Незабудка
Дивлюсь на милу незабудку,
На шовковистість пелюсток
І співи чую й ніжну дудку,
І бачу вже новий росток.
Колише вітер на стеблині
Голівку ніжну, чарівну,
Співає тихо, як дитині,
А в пісні тій: «Тебе люблю».
Красуню бачу синьооку,
Очей звабливих бірюзу.
Дивлюсь у травні рік по року
На Богом створену красу.
І не забуду я ніколи
Ту, що приходить в мої сни,
І трав'яні багаті доли,
І ніжні квіти щовесни.
Зібралися у вирій журавлі
Зібралися у вирій журавлі
У паморозні тихі ранки.
Дощі виплакують жалі,
Покрились інеєм світанки.
Пора осінньої краси
І різних барв гарячих,
Багрянцем вкрилися ліси,
Немов полки козачі.
Пора весіль й дівочих сліз,
І днів, оплаканих дощами,
Сумних пісень, що верболіз
Співав, прощаючись з птахами.
Пора ж бо квітів запізнілих,
Що все цілуються з вітрами.
Пора плодів налитих, спілих,
Дбайливо вирощених нами.
Чому ж так часто і на диво
Свій образ змінюєш, як діва, -
То сонячна, а то плаксива?
Скажи: ти, осене, щаслива?
|