Анатолій Поліщук, вірш. 29.05.2013 р.
Синевир
Що це: листя тихий шелест
Чи гіркий дівочий плач?
Сльози по щоці у діви...
Тривожний крик... Злетів пугач...
І знову тиша, знову спокій...
Лише Теребля дріботить...
На горизонті сизий сокіл
Ширяє стрімко у блакить.
Сопілка в лісі заспівала,
Бринів п дзвінкий мотив,
Діва милого обняла,
І ліс здивовано шумів.
Кохання їх - Карпатські гори,
Смерек високих голоси,
Долин небачені простори
І швидкоплинний біг ріки.
Та камінь, кинутий підступно,
Забрав у сокола життя.
І лиш кохання невідступне
Своє шукало майбуття.
І де вони, там Синь озерна,
Там Вир бурхливих почуттів.
І гнів, так пущений химерно,
В сльозах закоханих згорів.
А я дивився в сльози сині,
У глиб озерних тихих плес,
І знов повірив в казку нині,
У незбагненний світ чудес.
До вас вернуся, милі гори,
Прийду до тебе, Синевир,
Хоч плач несеться у простори -
Щасливі разом Синь та Вир.
|