Анатолій Поліщук, вірш. 18.09.2013 р.
Дозори
Степи... Окраїни... Простори...
Пасуться коні вороні...
Попереду нічні дозори
Та вогнищ трепетні вогні,
В багатті гілля тріскотить,
Немов сварлива говоруха.
В порогах річка клекотить...
Розлита в чари медовуха...
Дозор вечеряє, не спить,
А поряд шаблі - вірні жони,
Без них не можуть вони жить
І стережуть степи, кордони.
О, як багато є охочих
Чужим нажитися добром
І тілом молодим дівочим,
Розруху нести та погром.
Не сплять хоробрі козаченьки –
На Україні спокій, мир.
А там, далеко, сльози неньки
У серці клекотять, як вир.
Дніпро доносить з криком чайки
Цей плач у серце козака.
Дзвенять шаблі, свистять нагайки,
Вирує битва, мов ріка.
Степи... Окраїна... Простори...
Лящання шабель, крики, біль.
Орду притримують дозори,
Нерівний зав'язали бій.
Вогні сигнальні, суне лихо.
На конях військо козаків.
Орду розбито... Вітер тихо
Доносить славу тих часів.
У ті часи і я полинув,
Летів за вітром на коні.
Степи. Окраїна. Простори.
Куліш парує на вогні.
З ордою битва не для слави –
За віру, волю та життя.
Часи минулі - пам'ять вічна...
Музеї, шаблі, булава.
|