Анатолій Поліщук, вірш. 10.07.2013 р.
Коли щиро
Заснула мама за столом,
Замучена життям безжальним.
Пляшки із спорожнілим дном...
Ікона з поглядом печальним...
Очей десяток зголоднілих,
Змокрілих, ніби від дощу,
І рученят малих, спітнілих
Молили Богородицю святу:
- О, Матір Божа, Діво чиста,
Ти бачиш цю страждання чашу,
Хай ручечка Твоя пречиста
Сльозинку висушить і нашу.
Ти бачиш ненечку сп'янілу,
Безсилу в боротьбі зі злом.
І доленьку гірку, змарнілу,
Опущену терпким вином.
Ти серце добре її знаєш,
Вона готова все для всіх...
Ти їй і нам добра бажаєш,
Тож віджени від неї гріх.
Сльоза скотилася з ікони,
Упала неньці на лице...
І чулися їй тихі дзвони
Й молитви щирої слівце...
І ожила, і стрепенулась,
І діток обняла своїх.
З доріжки-пагуби вернулась...
І усвідомила свій гріх:
- Я пекло бачила безжальне.
Вогні та сморід. Порожнеча.
Серце рвалося страждальне...
Молитва... Сльози... І малеча...
І звершилось чудо знову:
Все голубить мама діток,
Скаже їм ласкаве слово –
Повернулась до сиріток.
А з ікони уже миро
Гіркі сльози замінило.
Дивувались діти щиро,
І низькі поклони били:
- Царю правди, Вседержитель,
Слався нині і віками,
Наш небесний покровитель,
Матінка тепер із нами -
Приголубить і обніме,
Поцілує, засміється,
А тепло Твоє незриме
В її серце сонцем ллється.
|