Весняний етюд
Весняний день... Скільки мрійливості й романтизму вкладено у ці слова!
Вони пахнуть тягучим ароматом білосніжно-мрійливого цвіту, духмяними пахощами перших несміливих квітів, обмережених сонячними золотими нитями.
Ось сиджу біля вікна і вдивляюсь у гострі очі весни. Ще вчора шумливі дерева гомоніли та шепотіли поміж собою, сміючись із розбишакуватого вітерця, що крадькома піднімав хмари білих пелюсток. Птахи заливалися мелодійними піснями, звуки яких змішувались із теплим повітрям, у якому виразно виднілися сонячні струни. Це був звичайний весняний день...
Та сьогодні перед моїми очима самотіють невиразні постаті німих дерев. По білому небу сунуться набундючені хмари, яких пронизливий вітер жене і постьобує морозом по пухнастих кожушках. І ніякої тобі зелені! Лише на городах між чорними латками землі стали табунцем смарагдові рослини — у цю пору найбільша втіха для очей і душі.
Пролетів птах. Він приніс нову мрію, немов рожевий цвіт, палку і духмяну. Від неї пахне літніми вечорами, блакитно-сріблястими кучерями могутнього Світязя-красеня, п'янкими пахощами поліського поля. Вона райдужно-сліпуча, зі спокійною вдачею.
Та завив, мов вовк, вітрище, і мрія знялась і полетіла за Карпати. А по небу сунуть хмари...
Сховалось сонце за хмаринку -
Засумувала враз земля.
Та повернулось за хвилинку -
І знов природа ожила.
З його промінням я вітаюсь
І мрію про тепло й весну.
Природо, матінко розмаю,
Як дуже я тебе люблю!
Софія ПІВНИЦЬКА.
Малюнок Наталії ДЕМ'ЯНОВОЇ.
| 