Олександр Пилипович Каліщук
(09.12.1931)
Поет, композитор, диригент. Заслужений працівник культури України, член Національної ліги українських композиторів, кавалер ордена „За заслуги ІІІ ступеня”.
Його мала батьківщина – с. Перевали Турійського району Волинської області. Семирічну освіту здобув у рідному селі. У 1951 році його, десятикласника Луківської СШ, заарештовано за належність до молодіжної організації націоналістів. Вирок: 25 років. Заслання відбував у пермській області на лісоповалах. Після звільнення екстерном закінчує 10 клас, Луцьке музичне училище та Львівську державну консерваторію імені М. В. Лисенка по класу хорового диригування (заочно).
Його творча праця пов’язана з Прибузьким краєм, м. Нововолинськом, з Україною.
Перша пісенна збірка „Волиняночка” (1998) облетіла чи не увесь світ. Збірка табірних віршів має назву „За колючим дротом”, сучасної – „Ще не вмерла Україна” та інші.
В 2008 році побачила світ книга „Не вмре наша пісня”. У цій збірці пісень живуть поруч радість і журба, нестримне бажання боротьби за правду, за волю, за Україну. В ній кожен віднайде щось для своєї душі.
Олександр Пилипович повсякденно примножує свій творчий доробок.
Волиняночка
Чи є в світі де дівчина, як та Ганночка,
Чорноброва, кароока волиняночка?
Волиняночка, волиняночка,
Кароока волиняночка.
В неї коси, мов покоси, простелилися,
А у косах білі стрічки розпустилися.
Розпустилися, розпустилися,
Білі стрічки розпустилися.
Розвівається на вітрі та й хустиночка.
Ой хороша із Ганнусі буде жіночка.
Буде жіночка, буде жіночка,
Із Ганнусі буде жіночка.
Усі хлопці до Ганнусі залицяються.
Ще й жонаті на Ганнусю задивляються.
Задивляються, задивляються,
На Ганнусю задивляються.
Чи є в світі де дівчина, як та Ганночка,
Чорноброва, кароока волиняночка?
Волиняночка, волиняночка,
Кароока волиняночка.
України бачу світлий день
Трави шелестять, сонечко сія,
Пташечка співає у гаю.
Скрізь царить життя, всюди бачу я
Силу і любов, Господь, Твою.
А в вечірній час – Божа благодать!
Все немов заснуло тихим сном.
Тільки в небесах зорі мерехтять
І шепочуть верби над ставком.
Тишу розбудив десь дівочий спів –
Молодість втішається життям.
Ніби босоніж йду я по росі,
Так мене чарує пісня ця.
Щастя неземне огорта мене.
Я немов настою з трав напивсь.
Дякую тобі, Господи, за те,
Що на Україні я родивсь.
Скільки літ пройшло… все в житті було…
Спогад юних літ завжди живий.
Батьківський поріг, мамине тепло…
Повернути б час той золотий.
Ой наслухавсь я співу солов’я,
Жайворонка сонячних пісень…
Дякую тобі, Господи, що я
України бачу світлий день.
Моя Волинь
Чи є на світі де краї,
Щоб так співали солов’ї?
Чи ще ліси дзвінкіші є,
Де так зозуленька кує?
Волинь моя, краса земна,
Ти в цілім світі лиш одна.
Тебе, мов квітку чарівну,
Вплітаю в пісню голосну.
Чи де земля ще є така
Багата, гарна і дзвінка?
Цвітуть сади. шумлять жита,
Пшениця грає золота.
Волинь моя – не край боліт,
Куточок райський на землі.
Тебе, мов квітку чарівну,
Вплітаю в пісню голосну.
Проснеться тільки новий день –
Радіє серце від пісень.
І, наче чари, у мені
Звучать мелодії-пісні.
Волинь моя – чарівний край,
Ти розцвітаєш, як розмай.
Тебе, мов квітку чарівну,
Вплітаю в пісню голосну.
Ой ти, мово українська
Ой ти, мово українська,
Колисанко материнська,
Що в душі завжди жива.
Ти – моя найперша казка,
Перший біль і перша ласка,
Перші мамині слова.
Скільки музики в цій мові,
Скільки сили в кожнім слові,
Скільки сонця і теплоти.
Ти піснями ввись злітаєш,
Хоч і доленьки не маєш,
Хоч і сил нема, - летиш.
Для душі ти, наче ліки.
Не убить тебе довіку
І ніким не зупинить,
Не поставить на коліна,
Бо на крилах пісні линеш
З мого серця кожна мить.
Нововолинськ вечірній
Десь тане сонце за копрами,
День ночі руку подає,
Хтось відчиняє зорям брами,
Вогнями місто обдає.
А вечір сипле світла плями
На тротуари, на двори,
І ген за містом над полями
Воркують з зорями копри.
Ідуть закохані у парі,
Ідуть з надією в очах.
І їм під ноги тротуари
Покірно простеляють шлях.
Поволі місто засинає,
Вогні згасають тут і там
І місяць в вікна зазирає
Мов щось сказати хоче нам.
Нам тут надіятись і жити,
Нам тут творити і рости,
Тут підростають наші діти,
Щоб наші мрії в даль нести.
Весна каштановим суцвіттям,
Як і для нас, всміхнеться їм,
І наше місто нашим дітям
Таким же стане дорогим.
31.08.2010
|