Олеся Марчук, вірші. 3.02.2011 р.
***
Зима...
Самій так холодно удома,
Торкається мене легенька втома
Після виснажливого дня.
Заснула...
Сниться мені ліс в цвітінні,
Де у пташинім голосінні
Ще й наші линуть голоси.
Гроза...
А ми сховалися під дахом
Будинку, побудованого птахам,
І тут... сльоза.
***
Сьогодні зранку, йдучи до школи, я помітила, що дерева буди особливо красивими, вбраними у біду вуаль, наче наречені. Жаль, не знаходилось женихів, які б оцінили ці чари... Не знаю чому, звернула увагу ще й на кущі, що наче дружки стояли, чекаючи церемонії... Оксамитова доріжка, на яку не ступала жодна нога, була готова провести їх під вінець...
І хто після цього може сказати, що природа не схожа з людиною?..
|