Віктор Малик, сонети. 5.09.2011 р.
Поет
(За Георгієм Вяткіним)
Якщо поет – іди натхненно,
Зверши намолений виток.
Ти – друг живих. Це – твій оброк,
Допомагай їм нічно й денно.
Земля прогнулася нужденно
Від хресних мук і балачок.
Твори, як лазар, свій пучок.
Реал хай родиться священно.
Краса й добро спасають світ,
Та це при Божій допомозі.
Докучний ринок кинь це – гніт,
Перетрощи марнотам нозі.
Ти кривду кличеш на двобій.
Твори й своїх не зраджуй мрій.
09.03.05.
***
Поет лиш чує й бачить те,
Про що ведуть розмову сосни,
Як полотно втішають кросна
І що струмок з води сплете.
Як гріх розділять і святе.
Хто мовить: все в житті відносно -
Йому від слів нахабних млосно.
Під серце вколють, а проте,
Він – сам гостряк, неладна шпичка.
Пером байдужого під бік
І так стражда, як істеричка.
Він батько, більш ніж чоловік.
Цей з древом радився про долю
І, як ручай втікав на волю.
09.03.05.
За Мариною Цвєтаєвою
Цей стіл, що подвижницький стовп.
При ньому каюсь, розпинаю
Себе самого, а не зграю.
Все бачить він, як телескоп.
Іронізує, як Езоп,
І слабосилих захищає.
Із правого сідаю краю,
Щоб не заплутатись між строп.
Всі закипілі намагання,
Що на папір низав до рання,
Щоб хтось ці друзки зрозумів.
Кросворди, візії, натхнення
Хай віднайде в полові слів,
Та узрить крокви віровчення.
04.05.05.
Поет
Поет затеплює лампади,
Щоби недбалий сяяв храм,
Ключі несе до Божих брам
І тягне люд на естакаду.
Із душ виліплює громаду.
Повір, не лізе він до рам,
Палахкотить, як вата сам,
Щоби зручніш ставало граду.
Це той правдивий, що від неба
Шукає Бога, потім себе,
Без фальші, сексу, рат-копит.
Людське йому теж не байдуже.
Він – промінь, зайчик вколе світ,
Щоб той зацвів, як чайні ружі.
25.05.05.
Журналістам
Це Ви над містом з ним і в ньому
Шукаєте тремтячих віх.
З пером поміж снігів і криг
В папір несете перевтому.
Ви чашку праведної соми
Підносите, щоб кожний встиг
Покуштувать й прискорить біг
І світло зрив у власнім домі.
З новин рихтуєте дороги.
Чи не предтечі перед Богом?
Волаєте : «Не схиб з стежин»,
Коли штормить житейське море,
Спинися вчасно ув стремнин,
Щоб рай уздрити – не обшори.
01.06.05.
Поет
Що може поет в цьому світі?
Напитись сонетом води.
І. Драч.
Нап’ється з сонета води,
Якщо він гарячий, від Бога,
Потопче розпуку й тривогу,
Арктичні розтопить льоди.
О Музо, у ритмах гряди,
Поету тіш душу – небогу,
Хай власну шукає дорогу,
Свої визріває плоди.
Спішать чотирнадцять рядків,
Щоб стати в порядок старезний,
В дві рими зв’язать вісім слів.
Обхвати, співзвук й перехресні.
Впиватись тверезим вином,
Святим виправлятись шляхом.
11.06.05.
***
Вхопив хвости нескореним римам,
Щоб зав’язати їх вузлом,
Щоб помістити їх над злом,
Думки щоб відмикати ними.
Стають кайданами живими,
Тримають мислі, наче бром,
То ейфорять кубинський ром,
Ведуть мене стежками Риму.
Лечу за ними, мов дитина,
Пасу Пегасика пером.
В каміння ноги збив й коліна,
В балансі між добром і злом,
Щоб похвалив їх хтось байдуже
І крила виросли предужі.
23.06.05.
***
До кринки я спішу, до вод,
Щоб їх напитися сонетом,
Почутися хоч мить естетом,
Щоб Божий викропить феод.
Священних доторкнутись нот,
Почати пісню не фальцетом.
Святе нести, хоча нестети,
Під дих вас трубадур чи мот.
А ще недавно ця волога
Була в ціні – надія крил,
Цілила душі й тіл облогу,
Ламала й кидала під стіл.
Черпаймо благодать з джерел,
Відшукуймо духовних перл.
23.06.05.
***
Спинись і не пиши багато,
Не послизнись із цих щабель,
Не сунься в глибину пустель,
Поглинуть бо, як воду вата.
А ти хотів злетіть крилато,
Подібним стати до хурдель,
Легким, поривчастим, як Ель,
І перевдітим, мов на свято.
Не ті часи, повір дитино,
Не заманити в мудрість люд.
Він вірить й робить половинно,
Міцним кийком зондує груд,
А, власне, навіть не шукає.
Не в моді вже принади раю.
23.06.05.
Митець
Хто творить, той лише щасливий.
У святодії – благодать.
Митець у змозі виростать,
Якщо в душі громи і зливи.
Тримає ініціативи
Талант дбайливо розвивать.
Це – муж напівсвятий – не тать
І діамант в нім особливий.
Збирай і ти свої перлини,
Різцем або пером лікуй.
Не кинь під ноги дар на кпини,
Одінь в коштовнійшу із збруй
І щастя заблистить уклінно,
Бо ти його ліпив колінно.
25.06.05.
|