Неділя, 20-10-2019, 18:17
Вітаю Вас Гість | RSS

Мистецтво Нововолинська

Меню сайту
Наше опитування
Оцініть мій сайт
Всього відповідей: 5388
Статистика

Онлайн всього: 1
Гостей: 1
Користувачів: 0
Форма входу
Головна » 2012 » Березень » 5 » Малик Віктор, сонети. 5.03.2012 р.
14:43
Малик Віктор, сонети. 5.03.2012 р.
Віктор Малик, сонети. 5.03.2012 р.
 
Мистецтво і реал
(За Кафкою)
 
Протистоїть воно – йому.
Мистецтво і реал, як вої.
Воно стезі шука святої –
Він тягне плуг за всіх. Чому?
 
Сам уподібнений ярму.
У русі він, не сухостої.
При нім - воно, на аналої,
Щоб просвітити сірому.
 
Це два лиця в одній монеті,
Це голова і хвіст комети,
Це – хліб і дух життєвих втіх.
 
Хіба їх можна розірвати?
Душа і тіло для усіх,
Бо два крила - не супостати.
27.03.01.
Поезія
 
Поезія – конгломерат.
Це - перехрестя дум і візій.
Шука не злота і провізій,
А правд потоптаних стократ.
 
Трудів в собі ввібрала шмат,
У боротьбі за місце в лізі.
Запалює світанки сизі
І важить слова на «карат».
 
Вона – живий небесний фокус,
Або земний духмяний крокус.
З табу сплелось із інвектив.
 
Глаголить істини незгідні,
Співає, мов пророчий Дів,
Зірвавши маски старожитні.
15.06.01.
Поезія
 
Це - згусток пін душі живої,
Вона, мов блискавка–стріла.
Це - крик святий, чи хоругва,
Що кличе праведних до бою.
 
Вона над прозою нудною
Сіро – безколірного тла,
Хоч не завжди поперек зла,
Та гріє взимку і весною.
 
На крок попереду у слова.
Це - музика радо-святкова.
За мить її стоїть печать.
 
Почув - ідеш за нею слідом.
Ні - не примусить помовчать,
Торкне й пішла з смиренним видом.
18.10.01.
***
 
Самі ось рвуться з під пера,
А я лише візую: згода.
Стара і призабута мода.
Сонетам теж прийшла пора.
 
Вони причіплені, як бра.
Каноном зв’язана метода,
Непопулярні, звісно шкода,
Малорухомі, як тура.
 
У віршомаззі - все ж проміння,
В часи мамон і зубожіння
Ще кличуть нас на Гелікон,
 
Про Аполлона мовлять й Музи,
Не забувають Єлеон,
Знімають голову Медузи.
18.10.01.
***
 
Цей рукопис, як наречена,
Чекає час, заміжжя мить,
Що небуденно прошумить,
Відкриє очі полуденно.
 
Сонет чи вірш родився бденно,
Вбирав із неба оксамит,
Щоб виявить його на світ,
Вказать, де вічне, а де - бренне.
 
Свої натхнення, радість, сум
Передає митець, як струм,
Погляньте чистими очима.
 
Ось радість зріє між хвороб.
Він кличе: йдіть за мною зримо
У… свій прикрашений феод.
30.10.01.
***
 
Митець, коли терпиш ненависть.
Це – сила волі? Ні - талант.
Хто це потрапить – звісно гранд.
Цей гідний шани, також слави.
 
Йому співать повинні: «браво»,
На нім іскриться аксельбант.
Він сам, неначе адамант,
Хоч не святий, та й не лукавий.
 
Довготерпіння ставить слід,
Так визріває Божий плід.
Навчись його збирать в долоні.
 
У цьому мудрість, сенс і шлях,
Стежки протоптані солоні
По горах, багнах і полях.
31.10.01.
Поезія
(За Інокентієм Анненським)
 
Вона, як тінь, немов сльота,
Як дихання, як творча дума.
Зрослась із радості і суму -
Душі моєї теплота.
 
Здається, у собі свята,
Незримо звершена для тлуму.
Ти Боготворна поміж глуму -
Небесні на землі врата.
 
Єднаєш вись й живу істоту,
Вінцем прикрашуєш іоту,
Готова йти назустріч куль.
 
Хто покоштує – покохає,
Він - варіят – гніздо зозуль.
Для нас смішна – жива для раю.
09.11.01.
Поезія
 
Вона не вмре, хоча прагмати
Вказала багна їй і рів.
Запал поета не згорів.
В невидимі одіта лати.
 
Хоча глузує світ строкатий,
Їй вишкрібать Авгіїв хлів.
У подумках Синай–Хорів
До себе кличе, щоб палати.
 
Ой небагато з смолоскипом
Зігритись хочуть жарким літом.
Немудра більшість суне в тінь.
 
Митець – авгур, по крилах птаха
Різнить блакить і голубінь,
Щоб відвернуть від людства плаху.
20.12.01.
***
 
Я знову з ніччю тет-а-тет
Веду безрадісну розмову.
Хоча не чув від неї слова,
З думок сплітається сонет.
 
А помисел - пустельний Сет,
Тонка порода дріб’язкова,
Не спить, як сич, як сиві сови.
Відлюдник, чи анахорет.
 
Відвідає крилата Муза,
Чи видозмінена Емпуза
Своїх відшукує офір.
 
Пілігримую по папері,
Де люд прихований і звір.
Намацую закриті двері.
25.12.01.
2002
 
***
 
Приїлась мудрість - книго-вата.
Одні сентенції, як міль.
Не проковтнути без зусиль.
Гниють підвали, гнеться хата.
 
Шука душа нове завзято.
Чи краще? Хто зна. Інший стиль.
Людина – творчий водевіль.
Із буднів ліпить щось, як свято.
 
Шукає каменів наріжних,
Вітрів чекає центробіжних,
Щоб переставити вежу,
 
Витесує свої канони.
Всю душу вкладує в межу,
Щоб син зорав, як забубони.
28.01.02.
Переглядів: 358 | Додав: Send | Рейтинг: 5.0/1
Всього коментарів: 0
Додавати коментарі можуть лише зареєстровані користувачі.
[ Реєстрація | Вхід ]
Пошук
Календар
«  Березень 2012  »
ПнВтСрЧтПтСбНд
   1234
567891011
12131415161718
19202122232425
262728293031
Архів записів
Друзі сайту

Copyright Tamada © 2010-2019
Безкоштовний хостинг uCoz