Віктор Малик, сонети. 4.07.2011 р.
***
Нові слова й живі думки
Вишукуй ти у сірій масі,
Світи лампади на терасі,
Коли в плачі вітри лункі.
З сонетів виплети вінки,
Вмісти в святім іконостасі,
Цим погляди оздобиш ласі,
Серця притихнуть гомінкі.
Якщо зродився Божим літом,
Злітай метеликом над світом,
Красою покори людей.
Хай раз хоч глянуть вверх на зорі,
Серця дістануть з прикростей,
Помоляться. Біснує море.
24.07.02.
Гомер
В його очах свята блакить
Еллади юної, живої.
Вручив безсмертя траго-Трої
І сам не вмер, він ні на мить.
Зумів історії вручить
Патрокла і Ахілла воїв,
Слова Кассандри, як набої,
І плач над Гектором, що спить.
Осліп, щоб ще рясніше зрити,
Щоби тлумачили харити
Навколишню блаженну яв.
Здається, сперечався з Кроном,
Щоб він прожите не ковтав,
Літопис, щоб вважав законом.
24.07.02.
***
Зростив я дивний виноград
В своєму серці і п’янію.
Випещую свою надію.
Не всіх запрошую в свій сад.
Боюсь, щоб не підслухав град,
Щоб не понищив чудасію.
Врожаю жду, немов Месію,
Готовлюсь, наче на парад.
Щоб плід нести на ринок дужий,
Нехай оцінить клерк байдужий,
Чи скаже щось простолюдин.
Хоча б ледь – ледь торкнули тему,
Щоб сік потік із ягодин.
Поет лікує ним дилему.
24.07.02.
***
Я ледь себе не перегриз,
Завал ледь вилапав у серці.
Вже легше будувать фортеці
В часи негод і чорних криз.
Злетів, вчепився за карниз,
Висів роками в небезпеці.
Кровоточив у цьому герці.
Бог джут подав, не впав униз.
Проблеми зав’язав вузлом.
Стомивсь боротися зі злом
І сам собі несу гостинці.
Заліз в поезію до вух,
Веду розмову наодинці.
В душі збираю Божий дух.
25.07.02.
2003
***
Свої оголені думки
Низав на смужки паперові.
За істину стояв до крові,
Плив проти течії ріки.
Пірнав в проблеми залюбки,
Щоб ділом послужить Христові.
Спокуси Той простив Петрові…
Когут правдивий навіки.
Шукаю істини початок.
Не видно, схована в достаток.
Сіріє віра, як свинець.
Ще мить і вітер зарегоче,
Та я тримаю каганець,
Що загляда ласкаво в очі.
28.01.03.
Поет
Ти розумієш щебіт птахів
І мову згорених тварин.
Ти не людський – небесний син,
Покинув землю - бідолаху.
А мо... помер, скорився праху?
А Бенедикт і Серафим
Вели розмови з світом тим,
В людині бачили комаху?
Творіння Боже шанобливе,
Святі це славлять, їм красиве,
На чім жива, як дух, печать,
Де спочиває промінь неба,
Туди спішить блаженна рать,
Шукає Спаса, зна про Феба.
29.01.03.
***
Я забавляю свій куток.
Нарешті, стало тихо в домі.
Телеекран згорнувсь від втоми,
І я виковую рядок.
Вступаю в ритми крок за крок,
П’янкі, не порівняти з ромом.
Я сіно змішую й солому,
Щоб в скриньку вкласти під замок.
З ким прісні думи розділити
Із келиха свого налити?
Нехай скуштує слова - пива.
Нема аматорів, ще б пак.
Відвагу май, і пий це чтиво,
Прийми міцне, як опій - мак.
31.01.03.
***
З’явилась ніч на срібних крилах.
Збираю тишу до світань.
До рим спішу, як спрагла лань,
До мирних вод набратись сили.
Стає не милим ранок білий.
Журба, турботи, жиро – брань,
Що крок сичить бундюча чвань,
Інфаркт пантрує й крововилив.
Хвости словесні сплів у вузол,
Висот вишукую Каррузо,
Топлюся в океані Ремб.
Сигнал: «Рятуйте!» Шлю на сушу.
Не чують. Голос никне й тембр.
Так шкода тіла, більше - душу.
02.02.03.
Поетесі Наталії.
В тобі краса душі і слова
І зрак, мов народилась з пін.
Ще мить і доторкнеш вершин,
Бо Гіпокрени знаєш мову.
Зібрала зерна, а полову
Вітри хай виметуть повз стін.
Вам прикрашать при Фебі чин,
На трапезу спішить Христову.
Відчули сіре і буденне,
Живе, незмінне, також бренне.
Тримайте ліру, як терези.
При них натхнення перехресть.
Світ препарує зяйве лезом.
Дістаньте правду з благочесть.
13.02.03.
Бібліотекарці Л.Б. Приступі
Ви так натхненні, майже Ангел,
Крилата пані поміж книг.
Думки виймаєте із криг
З прозорістю сліпої Ванги.
Людей не ділите на ранги,
Ні, не кружляєте між віх,
Думки вручаєте для втіх.
Швидка, що заздрили б мустанги.
Привітна усмішка весняна
Вплітається у ікебану.
Слова дзюрчать – струмочка спів.
Правдива, лагідна весталка
Вогонь тримає серед днів,
Щоб кожний обігрівся шпарко.
13.02.03.
|