Віктор Малик, сонети. 3.10.2011 р.
***
Із слів виліплюю, як з глини,
Свій посуд. Ось його прийми.
Він пригодиться між юрми,
Хоча й не модний, староцінний.
А я стою над ним уклінно,
Молюся, слухаю сурми,
Виношу, як на перейми,
Щоб гострослов сказав противне.
Чи хто прийме, оцінить річ,
Яку жива палила піч.
Поет – цегельник і гончар,
Щось творить, зводить і будує.
Все мертве воскрешає з чар
І труд його, повір, не всує.
07.08.06.
Поету
Ось розчин, кельня і цеглини.
Возводь, ти в змозі, власний храм.
Не для чиновників і лам.
Це тут твій центр і середина.
Якщо в тобі ще є людина,
Керує Церква, а не сам,
Не лізеш на стіну до рам,
Христу вподобитись повинний.
Пошле Він поміч. Слово – ділом
Повстане. Вір - цей справедлив.
Лиш причащайся Кров’ю й Тілом.
І храм, що був в тобі ожив.
Звелися бані, де був яр.
Ти в нім – священик і вівтар.
11.08.06.
Поет
Поет – це радісний струмок,
З усіх усюд збира вологу.
Єдиному він винен Богу,
Бо творить щось, збирає в толк.
Рахує, важить кожний крок,
Щоб віднайти свою дорогу,
Щоб загасить жагу й тривогу
Словами сплачує оброк.
А ще він птах, співун пернатий
Розламаний складає світ.
Він лише мріями багатий.
Але живий, як ебоніт,
Покритикуй його завзято.
Адреналін для нього свято.
14.08.06.
Поет
Хто по шаблону – той із хлібом,
Хто - без - шукать йому шматок.
Творців не зрозуміти крок,
Ті заставляють думать й риби.
Сонливий люд – зимові скиби.
В умі тримає власний блок,
В руках – не користь – черепок,
Що скарбом має стати ніби.
Ти ж пам’ятай про власний образ,
Що дав тобі всесильний Бог.
Звучи, мов неповторна кобза,
Бо править в світі Гог й Магог.
В тобі ж зразок – не дублікат,
А ти – ікона – не плакат.
22.08.06.
Поету
Чи брата стріну я при Музі,
Щоб сповідатися при нім?
Чи руйнувать чи зводить Рим,
Який я випестив в напрузі?
Носив надію : може друзі
Зайдуть і привітають дім,
Зігріють радісно dream team.
Та - ні – поет в нужді й нарузі.
А він є раб Святого Слова,
Все важить букви, звуки, ритм,
Зерно шука в скирдах полови,
На місце ставить знаних відьм,
Щоб показати пальцем небо
І як іти до нього треба.
27.08.06.
Поет
Я ніс до них хоч щось людське
Поміж валіз в бухгалтерію.
Ті ж цифрами на вітрі сіють,
Щоб виросло життя мирське.
Все дикувате і мастке,
Немов оливкова олія.
Тут урбанізм і поспіх діє:
Усе холодне і жорстке.
Як вмію кличу в гуманізм,
Хоча б до огорож церковних,
Не пропоную ригоризм,
Хитросплетінь словесно – мовних.
Серця відкрити закликаю,
Щоби потрапити до раю.
28.08.06.
Поету
Не будь принадою юрми.
Як хвалять: це грішиш, бо годиш.
За мить тебе зіллють, як воду,
І не воскреснеш до сурми.
Не відрікайся від суми.
Повір: півсвіту з нею бродить,
Тікай від галасу і моди.
Це – коридори до тюрми.
Виписуй те, що наболіло,
Що має корені і зміст,
Хитай дебелу скелю сміло.
Повір, що камінь теж речист.
Шукай весну між заметілі
І первоцвіт знаходиш милий.
28.08.06.
Поет
Я шукаю поезію в храмі,
А у вірі святій поетичність.
Нам підсовують щось політичне
І при тому до верху ногами.
Релігійність культури від мами
З молоком ми спивали статично.
Все сприймаємо ригористично
В візантійській золоченій рамі.
Як культуру і Церкву з’єднати
І заповнити вірою світ?
У пітьмі, як невірні галати,
Хоч пройшло вже дві тисячі літ.
Ой, як тяжко безбожжя бороти,
Де поети ні за, а ні проти.
30.08.06.
***
Так хочу скоштувать живого
Поміж заморених рядків,
Що Бог для люду привідкрив,
То ж не кидай його під ноги.
Я ним лікую всі тривоги.
До нині не перегорів.
Натхнення не пускає в хлів,
Цей подарунок для небоги.
Достатньо каплі? Більш - ковток,
Щоб зрило все духовне око.
Який маленький сірничок,
Від нього ж видно в різні боки.
Лиш радісно заб’ється серце.
Віршар готовий вже до герця.
31.08.06.
Віршар
Крилом війнуло красне літо.
До учнів треба і до книг.
Час оленем прудким пробіг.
Його притримать треба вміти.
Я не навчивсь благоговіти,
Його чекати ув доріг.
Очей відкрити ще не встиг.
І все… нема... лиш гнуться віти.
«Не кваплячись, таки спіши», -
Колись було девізом Риму.
Сховаю голову в вірші,
Слизьку перечекаю зиму.
За хвіст схоплю весною час,
Щоб ніс, а мо.. і на Парнас.
02.09.06.
|