П`ятниця, 18-10-2019, 18:13
Вітаю Вас Гість | RSS

Мистецтво Нововолинська

Меню сайту
Наше опитування
Оцініть мій сайт
Всього відповідей: 5388
Статистика

Онлайн всього: 1
Гостей: 1
Користувачів: 0
Форма входу
Головна » 2011 » Травень » 30 » Малик Віктор, сонети. 30.05.2011 р.
15:07
Малик Віктор, сонети. 30.05.2011 р.
Віктор Малик, сонети. 30.05.2011 р.
 
***
 
Ніч за вікном, а я з віршами,
Себе згинаю, наче раб,
Для чого це? Стомивсь, заслаб,
Кого морочити речами?
 
Вагітний час оцей словами
Тріщить від кумкання і жаб,
Роздувся, наче баобаб,
З газетно - жовклими листками.
 
Та все ж не випущу перо,
Хоча склепаються повіки.
Поет – жартун, на нім тавро,
 
Смішний з харизмою від віку.
Шукає правд в пустинях раю,
Над прірвою чомусь ступає.
18.09.00.
Вол. художнику Олександру Вольському
 
Не загубився Ваш талант
По дрібноліссю, пересіччю.
В малярстві поміж небом й річчю,
Іконописний дипломант.
 
Від Кондзелевича Орант
До модернізму сьоговіччя,
Ви не ховаєте обличчя.
Митець, людина – не мутант.
 
Терпінню вдячні, пензлю, волі.
Мистецтво рухайте поволі,
Нам Церкву Божу прикрасіть.
 
Хай Спас продовжить Ваші роки,
Засяє шлях, як злато – мідь,
Щоб молодечі чули кроки.
14.12.00.
Вол. художнику Олександру Вольському
 
Застигли Ви при діарамі,
Мов на гнізді тривожний птах.
Родзинка зріє на очах.
При полотні, як Спас у храмі.
 
Ісус талант вручив при брамі,
Не спить, натхнення на чотах.
Ви образ стиснули в перстах –
І родиться ... життя із драми.
 
Придивимось – Різдво Христове:
Ісус, Марія, Йосип – ніч,
З яскині Світло вечорове.
 
Спішать волхви на Божу стріч.
І Ви припали на коліна,
Немов в дитинстві свято – чинно.
20.12.00.
2001
 
За Георгієм Шенгелі
 
«Під меч його – для всіх наука».
І ... кат сокиру опустив.
Скотилася безсило в рів
Та голова, по дошках стука.
 
Злочинець встав, навкруг ні звуку,
На плечі ще живу надів,
Кров швидко витер поміж брів,
Поцілував катюгу в руку.
 
Збадьорений таким уроком
Тепер він ходить рівним кроком,
Голосить: «Я таки поет».
 
Педагогічній часто зграї,
Котра слідкує, чи естет.
З пліч голову свою знімає.
03.01.01.
***
 
Поету зрада не страшна:
У ній заховано натхнення,
Сплете із рими полудення.
І зеленіє, як сосна.
 
Весна ввірветься голосна.
Десь відлетіло сьогодення.
Лиш в глибині Головостення
Мелодія така пісна.
 
Поет – повсюди протестант,
Себе все мучить, наче Дант,
Самітністю найбільш смакує
 
І дружить з Музою чорнил.
Свої пісні співає всує,
Хоч трудиться, неначе віл.
05.01.01.
Талант
 
Цей талант, наче ключ золотий,
Той, що доля в надії вручила.
Він для тебе, що птахові крила,
То ж піклуйся поки він живий.
 
Час руйнує усе коловий:
Особистість, натхнення і силу.
Не закопуй цей скарб до могили,
Відкривай найчарівнішу з мрій.
 
Ним витесуй Атланти з граніту,
Доверши преображення світу.
Хай він світить, розорює ніч.
 
Він над людством, а ще суєтою,
Але й гострий, - себе не скаліч.
І при ньому лишись з головою.
16.01.01.
***
 
Тяжкий, як хрест, талант поета.
Несеш, хоч падаєш під ним.
Чужих сполохує, як грім,
Свої – прихована вендета.
 
Хто голос змінить до фальцета,
Той не п’янітиме від рим,
Забув, що вічний пілігрим,
Тому що - Муза, що - монета.
 
А ти не змішуй благодать
З омлетом в світлу сіножать
І не шукай в юрбі пощади,
 
Не клич до вівтаря офір.
Тонкої не вишукай влади,
Сліпа потопче все, повір.
23.01.01.
***
 
Чи хто відчує ці катрени,
Терцета зміст, сонета смак?
Поет для світу, що дивак,
Що розтинає власні вени.
 
Бубнить, що словеса на бренні,
Що все з небес, на ньому знак,
Що вірш п’янить, неначе мак.
Сміються горді і смиренні.
 
Він мовить: «Слово – це основа,
Все інше – шашіль, прах, полова.
Ці святозвуки тішать нас.
 
І вопіють услід людині.
Слова спиняють, ріжуть час,
Пресуються в діла до нині».
24.01.01.
***
 
Стомився. Холодно. Парез.
Віддав віршам душі частину.
За що я мучусь до загину,
Броджу сновидою між тез?
 
Від цих сентенцій – діатез.
Одежі звичної не вдіну.
До крові ріжуся в ожину,
Хоч запашний шукаю без.
 
Лиш спокій вивірить увагу.
Дарує тиша нам відвагу.
Поет з мітлою, як Яга,
 
По світу там, за видноколом.
За правду і красу змага.
Звучить його пискляве соло.
31.01.01.
***
 
Натхнення гасне, наче жар,
Замерли в серці юні звуки.
Ми на межі, мабуть, розлуки
Із Музою. Німий вівтар.
 
Відпломенів святий пожар,
Душа дрімає, звисли руки,
Мовчать вуста, як стародруки.
Чи втома це - чи відьми чар?
 
З’явився образ, мов фантом,
І мостить шлях, як автодром.
Я чую ритми, пісню, струни.
 
Кидаю все у каламуть,
Та розгрібаю дивні дюни,
Шукаю рими – злото – ртуть.
17.02.01.
Переглядів: 681 | Додав: Send | Рейтинг: 5.0/1
Всього коментарів: 0
Додавати коментарі можуть лише зареєстровані користувачі.
[ Реєстрація | Вхід ]
Пошук
Календар
«  Травень 2011  »
ПнВтСрЧтПтСбНд
      1
2345678
9101112131415
16171819202122
23242526272829
3031
Архів записів
Друзі сайту

Copyright Tamada © 2010-2019
Безкоштовний хостинг uCoz