Віктор Малик, сонети. 30.05.2011 р.
***
Ніч за вікном, а я з віршами,
Себе згинаю, наче раб,
Для чого це? Стомивсь, заслаб,
Кого морочити речами?
Вагітний час оцей словами
Тріщить від кумкання і жаб,
Роздувся, наче баобаб,
З газетно - жовклими листками.
Та все ж не випущу перо,
Хоча склепаються повіки.
Поет – жартун, на нім тавро,
Смішний з харизмою від віку.
Шукає правд в пустинях раю,
Над прірвою чомусь ступає.
18.09.00.
Вол. художнику Олександру Вольському
Не загубився Ваш талант
По дрібноліссю, пересіччю.
В малярстві поміж небом й річчю,
Іконописний дипломант.
Від Кондзелевича Орант
До модернізму сьоговіччя,
Ви не ховаєте обличчя.
Митець, людина – не мутант.
Терпінню вдячні, пензлю, волі.
Мистецтво рухайте поволі,
Нам Церкву Божу прикрасіть.
Хай Спас продовжить Ваші роки,
Засяє шлях, як злато – мідь,
Щоб молодечі чули кроки.
14.12.00.
Вол. художнику Олександру Вольському
Застигли Ви при діарамі,
Мов на гнізді тривожний птах.
Родзинка зріє на очах.
При полотні, як Спас у храмі.
Ісус талант вручив при брамі,
Не спить, натхнення на чотах.
Ви образ стиснули в перстах –
І родиться ... життя із драми.
Придивимось – Різдво Христове:
Ісус, Марія, Йосип – ніч,
З яскині Світло вечорове.
Спішать волхви на Божу стріч.
І Ви припали на коліна,
Немов в дитинстві свято – чинно.
20.12.00.
2001
За Георгієм Шенгелі
«Під меч його – для всіх наука».
І ... кат сокиру опустив.
Скотилася безсило в рів
Та голова, по дошках стука.
Злочинець встав, навкруг ні звуку,
На плечі ще живу надів,
Кров швидко витер поміж брів,
Поцілував катюгу в руку.
Збадьорений таким уроком
Тепер він ходить рівним кроком,
Голосить: «Я таки поет».
Педагогічній часто зграї,
Котра слідкує, чи естет.
З пліч голову свою знімає.
03.01.01.
***
Поету зрада не страшна:
У ній заховано натхнення,
Сплете із рими полудення.
І зеленіє, як сосна.
Весна ввірветься голосна.
Десь відлетіло сьогодення.
Лиш в глибині Головостення
Мелодія така пісна.
Поет – повсюди протестант,
Себе все мучить, наче Дант,
Самітністю найбільш смакує
І дружить з Музою чорнил.
Свої пісні співає всує,
Хоч трудиться, неначе віл.
05.01.01.
Талант
Цей талант, наче ключ золотий,
Той, що доля в надії вручила.
Він для тебе, що птахові крила,
То ж піклуйся поки він живий.
Час руйнує усе коловий:
Особистість, натхнення і силу.
Не закопуй цей скарб до могили,
Відкривай найчарівнішу з мрій.
Ним витесуй Атланти з граніту,
Доверши преображення світу.
Хай він світить, розорює ніч.
Він над людством, а ще суєтою,
Але й гострий, - себе не скаліч.
І при ньому лишись з головою.
16.01.01.
***
Тяжкий, як хрест, талант поета.
Несеш, хоч падаєш під ним.
Чужих сполохує, як грім,
Свої – прихована вендета.
Хто голос змінить до фальцета,
Той не п’янітиме від рим,
Забув, що вічний пілігрим,
Тому що - Муза, що - монета.
А ти не змішуй благодать
З омлетом в світлу сіножать
І не шукай в юрбі пощади,
Не клич до вівтаря офір.
Тонкої не вишукай влади,
Сліпа потопче все, повір.
23.01.01.
***
Чи хто відчує ці катрени,
Терцета зміст, сонета смак?
Поет для світу, що дивак,
Що розтинає власні вени.
Бубнить, що словеса на бренні,
Що все з небес, на ньому знак,
Що вірш п’янить, неначе мак.
Сміються горді і смиренні.
Він мовить: «Слово – це основа,
Все інше – шашіль, прах, полова.
Ці святозвуки тішать нас.
І вопіють услід людині.
Слова спиняють, ріжуть час,
Пресуються в діла до нині».
24.01.01.
***
Стомився. Холодно. Парез.
Віддав віршам душі частину.
За що я мучусь до загину,
Броджу сновидою між тез?
Від цих сентенцій – діатез.
Одежі звичної не вдіну.
До крові ріжуся в ожину,
Хоч запашний шукаю без.
Лиш спокій вивірить увагу.
Дарує тиша нам відвагу.
Поет з мітлою, як Яга,
По світу там, за видноколом.
За правду і красу змага.
Звучить його пискляве соло.
31.01.01.
***
Натхнення гасне, наче жар,
Замерли в серці юні звуки.
Ми на межі, мабуть, розлуки
Із Музою. Німий вівтар.
Відпломенів святий пожар,
Душа дрімає, звисли руки,
Мовчать вуста, як стародруки.
Чи втома це - чи відьми чар?
З’явився образ, мов фантом,
І мостить шлях, як автодром.
Я чую ритми, пісню, струни.
Кидаю все у каламуть,
Та розгрібаю дивні дюни,
Шукаю рими – злото – ртуть.
17.02.01.
|